Читати книгу - "Срібні очі , Olenka Ing"

Аліна стояла посеред лісу. Вітер шарпав гілки, тіні танцювали навколо неї, мов живі. Вона відчувала його присутність — невидиму, але важку, як свинець.

— Ти прийшла сама, — голос пролунав із темряви. — Без своїх лицарів.

Аліна зробила крок уперед. Серце билося гучно, але страху не було.

— Я знала, що ти тут, Еріане, — тихо відповіла вона. — І я прийшла не воювати.

Тиша. Потім м’який шелест — постать у чорному плащі вийшла з-за дерев. Його срібне волосся впало на обличчя, а очі… очі були порожні, мов глибокі колодязі.

— Не воювати? — він засміявся, але в цьому сміху була скоріше втома, ніж злість. — Дивно чути такі слова від тієї, хто має врятувати світ.

— А ти колись не втомлювався воювати? — її голос тремтів, але не від страху. — Хіба тобі ніколи не хотілося зупинитися?

Еріан на мить завмер. Вона вдарила прямо в те, що він ховав. Його пальці стиснулись у кулак.

— Ти нічого про мене не знаєш, дівчинко. Ти бачиш лише чудовисько. Але чудовиська не народжуються — їх створюють.

Аліна повільно наблизилась. Вона бачила, як напружились його плечі, як пальці здригнулись, готові до удару — але він стримався.

— Я бачу чоловіка, який колись хотів рятувати людей, — м’яко сказала вона. — І, можливо, досі хоче. Просто забув, як.

Її слова впали на нього, мов краплі дощу на розпечений камінь. Еріан заплющив очі.

— Чому ти не боїшся мене? — прошепотів він.

Аліна посміхнулась уголос — ледь, але щиро.

— Бо я бачу тебе справжнього. Не того, кого всі бояться. І я вірю: ти сильніший, ніж думаєш.

Він різко розвернувся, ніби відмахуючись від невидимого болю.

— Не грай зі мною, — прохрипів він. — Я знищу тебе, якщо захочу.

— Але ти не хочеш, — тихо відповіла вона.

---

Віталій і Ітан стояли на пагорбі, спостерігаючи за ними.

— Вона божевільна, — пробурмотів Ітан. — Вона розмовляє з ним, як з другом.

Віталій зітхнув. Його серце розривалось між бажанням спуститися й захистити сестру — і розумінням, що це її битва. І, можливо, не битва силою.

---

Еріан знову повернувся до Аліни. На мить їхні погляди зустрілись, і в цю мить вона побачила — на мить — не ворога. Не монстра. Людину.

— Якщо ти справді хочеш мене зрозуміти, — тихо сказав він, — готуйся заплатити за це. Минуле не пробачає.

Він зник у тінях, залишивши після себе лише запах холодного вітру.

---

Аліна повільно опустилась на землю, відчуваючи, як серце ще довго не заспокоїться. Вона знала: ця зустріч — тільки початок. Але вперше вона була впевнена, що його можна врятувати. І, можливо, врятувати разом із ним себе.

Ітан підбіг першим.

— Ти ціла? Що він сказав?

— Що я маю готуватись, — тихо сказала Аліна. — Але я вже готова.

Віталій дивився на сестру з дивним виразом — сумішшю гордості й тривоги. Він знав: цей шлях змінить її назавжди.

---

У темряві лісу, далеко від них, Еріан торкався срібного медальйона на шиї. І вперше за довгий час його руки тремтіли. Він не знав, чому.

---

«В руїнах, серед попелу, вона знайшла знак. І з того моменту вже не сумнівалась: брат живий.»