Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Числа Харона 📚 - Українською

Читати книгу - "Числа Харона"

353
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Числа Харона" автора Марек Краєвський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 65
Перейти на сторінку:
до того ж, мені нікому допомогти. Граф Бекерський про це чудово знає, і постійно докучає непристойними пропозиціями, погрожуючи, що звільнить. Він давно так поводиться, називає «жидюгою» й «старою дівою», прилюдно висуває різноманітні припущення, чому я, на його думку, не вийшла заміж. Досі за мене заступалася графиня. Зараз, коли її немає, я опинилася без захисту... Це дуже важлива справа, від цього залежить моя гідність! Ось, чому я прийшла до вас... Приїхала вчора, узяла відпустку, якої граф не хотів мені давати... Кричав, що я їду до Львова, щоб віддаватися розпусті... Це хвора людина, він вигадує такі речі, що я й вимовити не наважуся... Я не могла вас знайти, ви більше не мешкали там, куди я колись приходила на уроки, а сторож нічого не знає... Збиралася вже поїхати назад, була просто в розпачі... Але мене врятував випадок! Я проходжу повз університет, і що ж бачу? Афішу й оголошення про вашу доповідь! Проте зараз ви не хочете мені допомогти! Благаю вас, пане професоре! У мене небагато грошей, як для такого джентльмена, але я назбираю більше...

Рената розплакалася. Попельський дивився на її тендітні плечі, які здригалися від ридань, і змагався з почуттям жалю й співчуття. Вентилятор на столі обертався швидко. Едвард немовби відчував його пропелер у себе в грудях.

— Едварде, — кузина Леокадія стояла на порозі кабінету. — Я стукала, але ти, певне, не чув, — мовила вона німецькою, як завжди, коли хотіла приховати щось від Рити. — Що ж... нічого дивного, — глянула на Ренату, тоді знову на кузена. — Ми чекаємо на тебе з вечерею. Довго ще сидітиме в тебе ця твоя приятелька?

Попельський підвівся, обсмикнув піджака, поправив краватку й замислився над відповіддю.

— Не заважатиму вам більше своєю присутністю, — озвалася по-німецьки Рената Шперлінг. — Я саме збиралася йти. До побачення! І смачного!

Дівчина швидко вийшла. Її підбори застукотіли в передпокої, а тоді на сходах. Попельський увійшов до їдальні, проминув накритий стіл і вибіг на балкон.

Дев’ять років тому він так само стояв на балконі своєї колишньої квартири на вулиці Дзялинських, і дивився на свою ученицю. Тоді їй було вісімнадцять, зараз двадцять сім, тоді на балконі лежав букетик стокроток, які крадькома підкинула йому Реня Шперлінг, випускниця німецькомовної гімназії Юзефи Ґольдблатт-Камерлінґ.

Попельський повернувся з балкону й сів до столу. Служниця Ганна підійшла до нього із супницею, повною молочної рисової каші. Він попрохав покласти йому трошки рису й, усміхаючись, глянув на своїх дам. Рішення було прийнято.

— Дорога Льодзю, коли в мене буде вільний від уроків день?

— Аж через тиждень, найближчої п’ятниці, 18 квітня, — кузина пам’ятала його розклад. — Але нагадую, це буде Страсна п’ятниця.

— Будь ласка, перевір залізничне сполучення до Рогатина, а тоді попроси Ганну купити мені квиток на Страсну п’ятницю і зворотний на Страсну суботу.

— А тобі не здається, що ці дні ти повинен провести з родиною? — запитала німецькою Леокадія. — Свята важливіші, ніж відвідини якоїсь кокетки!

Проте Попельський дослухався не до слів кузини, а до цокотіння підборів на тротуарі.

VIII

Слухачами останньої доповіді Попельського не були лише філологи. Окрім вродливої бухгалтерки Ренати Шперлінг, Едвардову лекцію слухав його друг, аспірант Вільгельм Заремба. На засіданні він, як і молода пані, опинився абсолютно випадково. Пізнього пополудня Заремба простував університетським коридором, і раптом його увагу привернуло оголошення з добре знайомим прізвищем. Аспірант глянув на годинника й зрозумів, що лекція Попельського почалася кілька хвилин тому, а до зустрічі в стінах Alma Mater, на яку саме збирався, залишалося п’ятнадцять хвилин. Щоби згаяти час, Заремба тихенько увійшов до аудиторії й примостився на останній лаві, не привернувши нічиєї уваги. Останнім часом він нерідко бачив Попельського, проте в ролі доповідача зустрічав його вперше.

Едвард записував на дошці якісь перетворення формул. За хвилину виявилося, що це лише псевдоматематична символіка, і стосується вона філологічної проблематики, а точніше — віршів такого собі римського поета на ймення Плавт, про якого Заремба не мав найменшого поняття. У гімназії вони, звісно, аналізували грецькі й латинські гекзаметри й навіть лірику Горація, але ці завдання зазвичай виконував його товариш по парті, який зараз стояв за кафедрою й добре поставленим голосом пояснював якісь формули й спрощення.

Отож, увійшовши до аудиторії, Заремба просто відключився й не слухав Попельського, проте це не означало, що він про нього не думав. Незважаючи на те, що минули майже два роки, відколи Едварда звільнили з поліції, Вільгельм постійно роздумував, як пом’якшити те суворе покарання, котре впало на його друга. Заремба дошкульно відчував не лише відсутність давнього товариша, а й поліційного колеги. Крім того, він переймався Едзьом і передчував зловісні наслідки позбавлення його професійних обов’язків. Йому здавалося, що Попельський почне пиячити, стане еротоманом, і поступово зневіриться в усьому та перетвориться на неохайного волоцюгу. Але зараз він дійшов висновку, що ці передбачення були неслушними: замість обшарпаного волоцюги за кафедрою стояв підкреслено елегантний чоловік, замість знеохоченого циніка — енергійний викладач. Заремба зрадів, що Едзьо дає собі раду після втрати роботи і, полегшено зітхнувши, вийшов з аудиторії.

Подався до північного крила університетської будівлі, де у своєму кабінеті на нього чекав всесвітньо відомий лінгвіст, професор Єжи Курилович.

Заремба голосно постукав і почув таке саме гучне «заходьте». Професор підвівся, привітався й занотував прізвище прибульця на якомусь клаптику паперу, кивнув головою й показав на крісло для відвідувачів, яке стояло біля столу, захаращеного картонними течками з поворозками. Ці течки займали майже всі полиці, лежали на книжках і стирчали звідусюди. Вони були вкриті шаром пилюки, з-під якої видніли химерні позначки, котрі не викликали в Заремби жодних асоціацій. І це страшенно дратувало поліцейського, болісно нагадуючи йому, що він повний невіглас, аби приходити до професора Куриловича й вислуховувати його експертні висновки. Єдину придатну для цього людину з поліції звільнили, і зараз ця особа перебуває в іншому крилі будівлі, демонструючи своє нове покликання.

— Я переклав цей текст, — озвався професор Курилович, помовчавши хвилинку. — Він написаний біблійною гебрайською. Оскільки, як вам відомо, пане аспіранте, гебрайський текст читається справа наліво, свій переклад я записав вертикально. Подивіться, — він зірвав цератову заслону, яка затуляла дошку. — Тут усе написано!

Заремба глянув на два стовпчики значків, закліпав очима й закашлявся від крейдяного пилу. Сягнув по штатника, аби переписати побачене. Подумки вилаявся й послинив олівець. Він не знав гебрайських літер і гадки

1 ... 12 13 14 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Числа Харона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Числа Харона"