Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

Аліса сиділа на даху старого корпусу Академії, що давно перетворилася на прихисток для молодих шукачів істини. Вітер розвівав її довге волосся — саме таке, як у тата, але з іскорками материнської вдачі. Поруч із нею були Олівер, Назар, Адель і Тея — кожен зі своєю історією, зі своїм болем і надією. Та зараз вони були разом, мов зорі, що об'єдналися проти пітьми.

— Ти впевнена, що саме тут? — запитав Назар, трохи нервуючи. Його пальці стиснули кулон на шиї — амулет, залишений бабусею, відомою провидицею.

— Так, — впевнено сказала Аліса. — Це місце відлунює старою енергією. Тут Тінь вже пробувала вирватись раніше.

Олівер нахилився вперед:— То, може, ми теж лише частина плану? Використані, щоб…

— …щоб перемогти. — Тея перервала його. Її голос звучав м’яко, але твердо. — Ми не повторимо помилок минулого.

У цю мить земля під ними ледь здригнулася. З далекого краю міста долинав гул, ніби щось прокидалося після довгого сну.

— Це воно, — шепнула Аліса. — Воно нас відчуло.

— Тоді час об’єднатись, — мовила Адель. — Не як діти героїв, а як ті, хто самі мають стати легендами.

Аліса глянула на своїх друзів. У їхніх очах — віра. У серцях — боротьба. А над ними, поміж зорями, щось шепотіло… і цього разу вона не злякалась.

Шепіт у пітьмі знав її ім’я. Але вона знала своє світло.