Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Настя прокинулася рано. Сонце пробивалося крізь фіранки, світло ковзало по її плечу, а серце билося швидше, ніж зазвичай.

Ні, це не просто ранок. Це — після.

Вона пригадала кожну мить учорашнього вечора — від ніжного дотику до поцілунку, від його зізнання до тиші, в якій зникли всі їхні стіни.

«Я не можу інакше. Ти не виходиш з моєї голови.»

Владислав Коваль. Холодний, відсторонений, бездоганно контрольований…
Тепер — зовсім інший. Але чи справжній?

                                   ****

Настя увійшла в офіс, і відчула це одразу.

Погляди.

Короткі шепоти.

Усмішки, прикриті кавовими стаканчиками.

— Вау, яка впевнена хода, — прошепотіла одна дівчина з маркетингу.

— Після такої вечірки я б теж світилася, — додала інша.

Настя зупинилась. Повільно обернулась до них:

— Я рада, що ви маєте час на фантазії. Але якщо вже мрієте — мрійте голосно. І під своїм іменем.

Тиша. Дівчата відвели погляди.

— А ще… — додала Настя, — хтось з вас працює над кейсом, від якого залежить контракт на мільйони? Чи я тут єдина, хто не просто стажерка?

Її каблуки цокотіли, як постріли.

Але вона не боялась.
Сьогодні — вона не буде тінню.

У кабінеті Владислав мовчки зустрів її погляд.

— Доброго ранку, стажерко.

— Доброго ранку, директоре. Сподіваюсь, ніч пройшла продуктивно?

Легка усмішка. Напруга — тонка, але інтимна.

— Ходять чутки, — додав він.

— Чутки — це тільки фон. А ось результат — це вже справа справжніх партнерів, — вона кинула на стіл флешку. — Я завершила частину кейсу.

Він мовчки взяв її. Їхні пальці ледь торкнулися. І в цій миті — електрика.

— Відверто? — прошепотів він.

— Завжди.