Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ні, ви чули? Шановний, ви бачили десь іще такого печерного невігласа, як оцей пан з поліції? Хотів би я знати прізвище того мудрагеля, котрий напоумив його: мовляв, зуби можна вилікувати раз і назавжди! Такого не може дозволити собі навіть пан найясніший цісар! Уже не згадую про Папу Римського, хоч наша сім’я й відвідує синагогу, а не костел. Коли вже на те пішло – рабини теж мучаться зубами і час від часу лікують їх. Ніхто ще не зміг вилікувати всі свої зуби раз і назавжди! Їх у всякої людини тридцять два. Тож не дивно, що, коли закрили дірку в одному, за якийсь час може заболіти інший, зовсім у протилежному куті. Через те я й став зубним лікарем, а не хірургом.
Ось тобі й досвідчений кримінальник…
– Через – що? – перепитав Клим, аби підтримати розмову, адже Шацький зараз говорив до нього й напевне чекав чогось у відповідь.
– Зуби, шановний, зуби! Якщо я видалю хворому запалену сліпу кишку, в нього більше не буде апендикса. Він видужає і ніколи вже з цією хворобою до мене не прийде. Зубів же в людини тридцять два. Багато роботи. До речі, хочете, відкрию секрет?
– Який?
– Не страшний. Вам стане ясно, чому цей Франик Заремба до мене сікається. Через сестру.
– Я чув. Він вважає, що ви махлюєте. Не до кінця лікуєте її зуби, аби мала привід прийти ще.
Шацький ступив крок назад, тепер уже зміряв Кошового уважнішим поглядом, склав губи дудочкою, поцмокав, хитаючи при цьому головою, потому мовив:
– Як ви сказали? Махлюєте? Цікаво, тут не часто так говорять. Ви ж не місцевий, так? Ви приїхали до Львова, аби вас тут заарештували й кинули за ґрати у вогкий каземат. Та ще й до пари з Шацьким. Так?
– Не зовсім, – Клим не стримав посмішки. – Я взагалі не збирався потрапляти ані в поліцію, ані тим більше – в тюрму. Між іншим, тут не так уже і вогко. Я бачив справжні каземати, можете повірити.
– Австрійські тюрми, кажуть, не найгірші, – легко погодився Йозеф. – Хоча… Коли йдеться про місця, де людей тримають у неволі, не знаю, чи буде коректним говорити про якість перебування за ґратами. У Франції, у часи Луї Тринадцятого, здається, та й не тільки цього Луї, дворяни могли самі за себе платити, коли опинялися в Бастилії. Були б гроші – камера знайдеться.
Кошовий кивнув у бік забраного ґратами вікна.
– Отам – початок двадцятого століття, а не середина шістнадцятого. І не Франція.
– Прекрасно. То й що?
– Сьогодні в нас дворянин за ґратами – рідкість.
– Ви точно не підданий Його Величності Франца-Йосифа! – вигукнув Шацький.
– Взагалі-то ви маєте рацію. Але чому так вирішили?
– Видно, шановний. Шацький бачить і чує! У нас тут суд не розбирає, шляхетна постала перед ним особа чи низького походження. Усе залежить від того, в кого з підсудних кращий адвокат. Але якщо викрутитися не вийде, то прокурор уже не скупиться, вимагаючи покарання. Підозрюю, там, звідки ви приїхали, з інститутами правосуддя щось не так, я правий?
Кошовий укотре торкнувся пальцем ока, відповів:
– На жаль. Тільки, раз довіряєте тутешнім законам, чому боїтеся? Вас же іще не судили, як я розумію. Маю певне уявлення про ці процедури. І мене, і вас поки затримали. До з’ясування, так би мовити. Якщо ви ні в чому не винні, розберуться й відпустять.
– Щодо цього, шановний, у мене нема жодних сумнівів! – мовив Шацький. – Мене ображає сама підозра, за якою я тут! Я ж так і не пояснив, чому Франик Заремба сікається. Коли його сестра вкотре пожалілася, а суть її претензій до мене як до зубного лікаря ви чули, я мав необережність порадити тій пані вирвати собі всі зуби. Назавжди. І поставити вставну щелепу. Штучні зуби. Теж назавжди. Розмова була у присутності брата! Як думаєте, таке пробачається?
– Думаю, не завжди. – Клим знову не стримав посмішку.
– Так от, після того Заремба при потребі здатен повірити, що Йозеф Шацький ночами таємно солить людське м’ясо!
– Вас аж у такому звинуватили?
– Не виключено, що щось подібне попереду, – кивнув Шацький. – Поки що розмах не той. Мені закинули підпільні аборти. Уявляєте? Мені! Я двадцять років лікую зуби! У мене бездоганна репутація! Сказати, що Шацький практикує незаконне позбавлення жінок плодів легковажності, – це все одно… – Він спробував знайти потрібне порівняння, не зміг, натомість далі добирав уголос: – Це гірше, ніж… ніж…
– Ніж аби тебе затримали біля трупа, який ти сам виявив та ще й викликав поліцію, – вирвалося у Кошового. – Годиться?
Співкамерник замовк. Якийсь час дивився на Клима, немов почуте стало для його розуміння чимось неосяжним. А потім випалив, ніби саме це питання стало для нього найважливішим:
– Я перепрошую шановного пана, але чого це ви мені весь час моргаєте правим оком, наче дівка з Академічної вулиці? Ще раз дуже перепрошую…
Всю свою невеселу одіссею Кошовий переповідати не мав наміру.
Ані Йозефу Шацькому, львівському стоматологу, своєму новому знайомому, ані кому б то не було іншому сповідатися також не думав. Кримінальній поліції – поготів, не кажучи вже про політичну, яку історія неблагонадійного київського адвоката зацікавить напевне. Збирався переказати Євгенові Сойці, бо в листі всього не опишеш. Перлюстрацію й цензуру не скасував у Російській імперії навіть відомий царський Маніфест, випущений у буремному жовтні тисяча дев’ятсот п’ятого року.[25] А рік тому, після його скасування, все повернулося, ще й сторицею. Не аж така таємниця – бути звинуваченим як поплічник діяльності заборонених антидержавних організацій, перебувати під слідством та провести цілих три тижні у казематах «Косого капоніра», київської політичної тюрми. Його ж випустили, хай ціною неймовірних зусиль, докладених батьковими знайомими. Ще й дозволили залишити країну. Клим тоді не замислювався, на еміграцію вирушає чи тільки пересидить за кордоном, поки все остаточно вляжеться. Звільнення, закриття справи та виправлені без затримки документи – усе це не робило Кошового небезпечним та потенційним порушником австрійських законів.
Тим не менше, він вирішив не особливо розводитися про своє недавнє минуле. Хоча б тому, що сам не дав усьому однозначної оцінки. Як треба було діяти: сидіти й не рипатися, коли проти університетських друзів клепали справу з явним зашморгом у вироку, – чи стати одним із них, залишити щойно почату практику та піти за чужим прикладом на нелегальне становище. У ньому тільки на перший, дуже побіжний погляд сама романтика з паролями,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат із Личаківської», після закриття браузера.