Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Принцеса і королева, або Чорні та Зелені 📚 - Українською

Читати книгу - "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 33
Перейти на сторінку:
до мене. Адже честь перемоги належить Тессаріоні.

X. Двори принців

На Дракон-Камені після звістки про страшну поразку при Медовусі над чорним двором повисло пригнічення та відчай. Князь Бар-Емон навіть натякнув, чи не час уже поміркувати, щоб зігнути коліна перед Аегоном II. Та королева не хотіла про те й чути. Лише боги знають, що робиться у серцях людей, а тим паче жінок. Начебто вже зламана смертю одного сина, Раеніра Таргарієн, здавалося, віднайшла душевні сили після втрати другого. Смерть Джака загартувала її, випалила геть усі страхи, лишила в серці самий гнів та ненависть. Її милість усе ще мала більше драконів, ніж її зведений брат, і тепер плекала рішучість задіяти їх, не зважаючи на ціну та наслідки. Королева сказала чорній раді, що хоче потопити Аегона з усіма поплічниками у морі лютого вогню. Або вона викине його геть з Залізного Престолу, або загине сама.

Схожа рішучість визрівала на іншому березі затоки у грудях Аемонда Таргарієна — принца, котрий правив у ім’я свого брата Аегона, поки той лежав тяжко хворий. Щоправда, Аемонд Кривий відчував до своєї зведеної сестри Раеніри саму лише зневагу, а за головну загрозу вважав власного дядька, принца Даемона, та велике військо, яке той зібрав у Гаренголі. Скликавши значкових панів і раду, принц-намісник оголосив про свій намір дати битву дядькові, покарати та привести до покори бунтівне річкове панство.

Та не всім радникам з зеленої ради припала до смаку відчайдушність принца. Аемонд отримав підтримку пана Крістона Колія, Правиці Короля, і пана Тайлана Ланістера, але великий маестер Орвил закликав його надіслати листа до Штормоламу і додати силу дому Баратеон до своєї власної, перш ніж братися до справи. Залізне Берло, князь Яспер Вильд, твердив, що з півдня слід прикликати князя Вишестража та принца Даерона — бо, мовляв, «один дракон — добре, а два — краще». Королева-удовиця теж закликала сина до обережності — вмовляла почекати, доки його брат король та дракон Сонцежар Золотий зціляться і матимуть змогу приєднатися до нападу.

Але принц Аемонд не мав смаку довго чекати. Він оголосив, що ані у братах, ані в їхніх драконах потреби не має — Аегона, мовляв, надто тяжко поранено, а Даерон ще замолодий. Так, Караксес — страшний звір, завзятий, хитрий, випробуваний у бою… але Вхагар старіша, лютіша і вдвічі більша. Септон Євстахій розповідав, що Бий-Родичів понад усе хотів забрати всю честь перемоги собі, не бажаючи ділити славу ані з братами, ані з кимось іншим. А казати йому хоч слово поперек ніхто не смів, бо поки Аегон II не підвівся з ліжка і не узяв до рук меча, законне намісництво та уся влада на державі належали Аемондові. Вірний своєму намірові, принц виїхав з Божої брами за два тижні на чолі війська у чотири тисячі людей.

Даемон Таргарієн був надто старий та гартований воїн, щоб байдикувати всередині замкових мурів — навіть таких могутніх, як гаренгольські. Принц досі мав друзів у Король-Березі, й звістки про задуми небожа досягли його раніше, ніж Аемонд виїхав з міста. Кажуть, що коли принцові Даемону доповіли про виступ Аемонда та пана Крістона Колія з Король-Берега, він зареготав і мовив:

— Давно вже на часі!

На цю мить він, схоже, чекав особливо, бо того ж дня зі спотворених башт Гаренголу знялася у повітря ціла зграя круків.

XI. Граківня

Тим часом не дрімало й інше панство держави. Князь Валис Мутон вивів з Дівоставу сотню лицарів, щоб з’єднатися з напівдикими Краббами та Брюнами з півострову Гостроклішня і Кельтигарами з острову Клішня. Вони заспішили крізь смерекові ліси та вкриті туманом гори до Граківні, де своєю раптовою появою заскочили залогу зненацька. Відібравши замок у ворога, князь Мутон повів найхоробріших з-поміж своїх людей полями попелу на захід від замку, щоб покласти край драконові Сонцежару.

Звитяжні драконоборці заіграшки розігнали чати сторожі, які лишив король, щоб годувати, захищати й порати свого дракона. Але сам Сонцежар виявився страшнішим ворогом, ніж їм гадалося. На землі дракони зазвичай незграбні, а з майже відірваним крилом величезний золотий змій був неспроможний злетіти у повітря. Нападники чекали знайти дракона при смерті, але він лише спав; брязкіт мечів та гуркіт копит збудили чудовисько, а перший удар списа викликав у нього нестримну лють. Звиваючись кільцями між кісток незліченних овець, укритий слизьким болотом Сонцежар ляскав хвостом на всі боки, плював золотим вогнем і намагався злетіти. Тричі він здіймався у повітря і тричі падав на землю. Мутонове військо кидалося на дракона з мечами, списами та сокирами, завдало звірові безліч тяжких ран… але кожен удар, здавалося, лише роздмухує його гнів. Коли загинуло вже з шість десятків люду, решта відступила.

Серед убитих був і сам Валис Мутон, господар на Дівоставі. Коли його тіло знайшов за два тижні рідний брат Манфрид, від того лишилася сама тільки спалена плоть у поплавленому обладунку, всередині якого кишіли трупні черви. Але ніде на тому полі приску, всіяному тілами хоробрих вояків та зчорнілими, напухлими трупами десятків коней, не зміг князь Манфрид знайти дракона короля Аегона. Сонцежар зник, не лишивши навіть слідів, які напевне мали б знайтися, якби дракон поповз кудись суходолом. Скидалося на те, що Сонцежар Золотий віднайшов у своїх крилах силу піднятися у повітря… але куди саме крила понесли його, ніхто з живих людей не відав.

XII. Король-Берег

Тим часом принц Даемон Таргарієн власною особою поспішав на південь верхи на своєму драконі Караксесі. Пролітаючи понад західним берегом Божого Ока, якнайдалі від шляху походу війська пана Крістона, він уникнув ворогів, перетнув Чорноводу, повернув на схід і рушив уздовж річки на Король-Берег. А на Дракон-Камені Раеніра Таргарієн вдягла обладунок з тьмяно-блискучої чорної луски, сіла на Сиракс і злетіла під буремною зливою, що батожила води затоки Чорноводи.

Високо над стольним містом Вестеросу королева та її чоловік-принц зустрілися у повітрі й закружляли над Аегоновим пагорбом. Від їхньої з’яви вулиці міста охопив жах — міщани усвідомили, що нарешті почалася та сама навала, якої вони так довго чекали і жахалися. Принц Аемонд і пан Крістон оголили оборону Король-Берега, коли пішли відбирати Гаренгол… а Бий-Родичів ще й забрав Вхагар, найстрашніше з чудовиськ, залишивши супроти драконів королеви тільки Вогнемрію та жменьку недорослих драконят. На молодих драконах доти ще ніхто не їздив, а вершниця Вогнемрії, королева Гелаена, була зламана розпачем. Отже, перед лицем нападу місто лишилося без жодного вогнедишного захисника.

Тисячі міщан вихлюпнули хвилею з

1 ... 12 13 14 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені"