Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Про все це розповів нашим мандрівникам їхній новий знайомий. Довідавшись, що вони їдуть до Сонячного міста, він дуже зрадів і сказав, що сам живе в Сонячному місті, а зовуть його Калачик.
Розмовляючи з Калачиком, подорожні швидко домчали до пагорба й поїхали вгору. Підйом був такий крутий, що Пістрявенький, який сидів ззаду, почав зсуватися з сидіння. Нарешті він відчув, що йому майже ні на чому сидіти, й закричав:
— Ей, ей! Постривайте! Я зараз, здається, падатиму…
Не встиг він це сказати, як упав на землю. Не виїхавши па пагорб, Калачик зупинив машину й кинувся на допомогу, Пістрявенькому. Незнайко й Кнопочка побігли за ним.
Побачивши, що Пістрявенький цілий і неушкоджений, усі зраділи, а Калачик сказав:
— Величезна перевага гусеничного мотоцикла полягає в тому, що через відсутність коліс, сидіння розташоване низько, а тому при падінні ви не можете вдаритися так сильно, як це буває, коли падаєш з мотоцикла звичайного.
Тепер наші подорожні знову були на високому пагорбі й знову побачили круги, які вони спостерігали раніше.
— Ах, — закричала Кнопочка і навіть заплескала в долоні, — я здогадалася! Круги на землі — це і є поля, які орють ваші машини.
— Цілком правильно, — підтвердив Калачик. — Чорні круги, які ви бачите он там праворуч, — це недавно зорані поля. На них ще нічого не виросло. Там, де вже з'явилися сходи, круги зелені. Червоні круги — це макові поля. Жовті круги — то цвіте кульбаба.
— А білі? — спитала Кнопочка.
— Білі — теж кульбаба, але вже дозріла, з пушинками.
— А для чого ви сієте кульбабу? Їдять її, чи що? — здивувався Незнайко.
— Ні, не їдять, звичайно, але з коріння кульбаби добувають гуму, із стебел — різноманітні пластичні маси й волокнисті речовини для приготування тканин, з насіння — олію.
— Скажіть, — запитав Пістрявенький Калачика, — мені ось що трошечки незрозуміло: мені незрозуміло, що кольорові круги, — це поля, на яких ростуть… Ну, скажімо, мак чи кульбаба, а он там, удалині, вся земля наче в горошинах — що це?
— Те, що вам здається невеликими горошинами, — то це такі ж круглі поля, тільки вони далеко від нас і тому здаються маленькими.
— Ну, це кожному ясно, — сказав Пістрявенький. — А он там далі зовсім якась дріботня: якісь плямочки, цяточки…
— Це теж круглі поля, але вони ще далі від нас і тому здаються такими крихітними.
— Скільки ж треба було машин, щоб виорати стільки полів? — запитала Кнопочка.
— Десять машин, — відповів Калачик.
— Десять машин? — здивувався Незнайко. — Не може бути!
— Запевняю вас, — сказав Калачик. — Усе, що ви бачите навкруги, зорали десять машин, які я маю в своєму розпорядженні: Рондоза, Супутниця, Планетарка… Ну й інші.
— Та ж тут, мабуть, тисяча полів!
— Ні, не тисяча, а значно більше. От рахуйте: одна машина може зорати кругле поле за годину. Якщо вона працюватиме десять годин на день, то виоре десять полів. Усі десять машин зорють, виходить, сто полів за один день. За десять днів вийде в десять разів більше, тобто тисяча. Оскільки ж ми збираємо за літо в середньому три урожаї, період оранки триває до ста днів. Отже, за сто днів вийде ще в десять разів більше, тобто десять тисяч полів.
— Десять тисяч полів! — вигукнув Незнайко. — Та це ж більше, ніж зірок на небі! І все ви один?
— Ні, я не один. Нас п'ятеро. Ми працюємо в чотири зміни, а п'ятий вихідний.
— Ну це все одно, — махнув Незнайко рукою.
— Зараз ви побачите роботу ще цікавішої машини, — відповів Калачик.
Мандрівники знову сіли на гусеничний мотоцикл і в одну мить вилетіли на верхівку пагорба, за яким відкрилася широка долина. На ній уже не було видно окремих кольорових кругів, горошин і цяточок. Усю долину займав один велетенський круг, який починався недалеко від підніжжя пагорба й кінчався вдалині на узліссі. Цей круг неначе складався з окремих кілець і був схожий на планету Сатурн, як її малюють у книжках з астрономії. У центрі була кругла біла будова, оточена широким чорним кільцем. Чорне кільце, в свою чергу, було опоясане золотаво-жовтим кільцем, за ним лежало ще ширше кільце — зелене і, нарешті, зовні було ще одне, найбільше, — чорне кільце.
— Усе це поле зорав один радіокомбайн, який сіє пшеницю, — сказав Калачик. — Навесні він почав обробляти землю всередині, навколо білої будови. Поступово він захоплював ширші й ширші кола. Через кілька днів у центрі вже зазеленіли сходи, потім пшениця заколосилася, потім стала дозрівати, а комбайн усе орав і орав. Зараз у центрі вже почав працювати збиральний комбайн. Він також ходить по колу й збирає пшеницю, в міру того, як вона дозріває. Бачите чорне кільце землі навколо білої будови? Там пшениця вже зібрана. Жовте кільце — це пшениця дозріває, зелене кільце — ще не дозріла. Зовнішнє чорне кільце — це виорана земля, на якій посіви ще не зійшли.
— А для чого біла будова в центрі? — запитала Кнопочка.
— Це елеватор і млин. Туди зсипають зерно. Там воно перемелюється і зберігається. На верхівці елеватора встановлено радіомагніт. Он бачите — вежка, схожа на маяк?
— А де ж сам радіокомбайн? — спитав Незнайко.
— Радіокомбайн — он ліворуч, на краю поля. Його погано звідси видно, та зараз ми під'їдемо «ближче.
Усі знову сіли на мотоцикл, спустилися з пагорба й, проскочивши по краю зораного поля, зупинилися біля комбайна, що був схожий на покритий бронею автобус з якимись чотирикутними воронками на дашку. В цього автобуса не було ні вікон, ні дверей, ні коліс, та до того ж він майже на половину зарився у землю. У передній частині машини був широкий отвір, збоку в нього був ніж, який, у міру просування комбайна вперед, підрізав землю. Дві залізні механічні руки, як у снігозбиральній машині, весь час загрібали підрізану землю разом з травою і запихали в отвір. Угорі над отвором був напис: «Радіолярія».
— Зверніть увагу ось на що, — сказав Калачик. — Ви бачите, що земля зникає всередині комбайна, більше нічого ви не бачите.
— Цілком правильно, ми більше нічого й не бачимо, — підтвердив Пістрявенький.
— А що ж відбувається усередині? — спитав Калачик і сам відповів: — Усередині земля розпушується, ретельно перемішується з добривом, підживленням і посівним зерном. Окрім того, там же знищується насіння бур'янів і личинки шкідливих комах.
— А як вони знищуються? — спитав Незнайко.
— Личинки знищуються за допомогою ультразвуків, а насіння бур'янів просто підсмажується, після чого воно втрачає схожість. Тепер подивіться
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайко в Сонячному місті», після закриття браузера.