Читати книгу - "Конотоп"

також зайняла позиції польська дивізія під орудою генерала Анджея Висоцького. Татари, як я зрозумів, пішли в обхід. Найманці - волохи, німці та серби - розмістились порівну по всьому фронту. Козаки дуже вправно демонстрували своє фортифікаційне вміння: вони блискавично викопали шанці, звели невисокі бруствери для стрільби з мушкетів та редути для гармат. За кілька годин до того голе поле перетворилося на зведений за усіма вимогами польового статуту Української Армії бойовий рубіж.

Але все одно з того боку війська було більше. Українські сили, не зважаючи на присутність славних і боєздатних полків (що були, в основному, далеко не укомплектованими за повним штатом), союзників-поляків і татар, найманців - німців, волохів, сербів - на загал не перевищували тридцять тисяч вояків. Тоді, як московитів - стрільців, артилерійського дивізіону, дворянської кінноти та заблуканих баранів - кілька куренів запорожців під орудою наказного гетьмана Івана Безпалого - налічувалось, як уже було сказано, набагато більше, як 100 тисяч.

Бій розпочався! Я сидів на своїй лютій кобилі біля гетьмана Виговського, який спокійно керував битвою, раз-по-раз віддаючи розпорядження осавулам, що під’їжджали галопом і так само хвацько щезали на своїх конях у рядах воїнства.

Йшла артилерійська підготовка. Московити викотили наперед свої батареї і обсипали нас чавунними ядрами, які, звичайно, ніякої шкоди не завдавали, лише трохи руйнували земляні бруствери. Перших втрат ми зазнали, коли московити почали обстрілювати нас картеччю. Це вже ставало неприємним і пан гетьман дав наказ стріляти з гармат.

Вогонь українських артилеристів у відповідь був набагато ефективнішим, бо наші не стріляли дурними ядрами, які були придатними хіба що для морського бою - робити пробоїни у ворожих кораблях, або для руйнування капітальних укріплень, а - картеччю. Мало того, - я готовий свідок - під час Конотопської битви українські артилеристи широко застосовували в гарматній справі уламково-фуґасні ґранати. Чавунна ґраната, наповнена порохом, вистрілена з гармати, якимось незбагненним для мене чином, розривалась на маленькі уламки - шрапнель у самій гущі неприятельського війська, завдаючи при цьому чималої шкоди. Я сам бачив, як загинула група дуже відчайдушних московитів з числа дворянської кінноти. З десяток їх виїхало з шикування і почало дуже вправно і прицільно обстрілювати наші позиції з луків. Я мав змогу роздивитись їх спорядження - це були багаті молоді княжата і, судячи з розрізу очей та випинаючих вилиць, тюркського кореня. Вони були в коштовних єпанчах та соболиних шапках, луки у них, я це помітив добре, були з турячих рогів, оздоблених сріблом.

Вони, не зважаючи на стрільбу, виїхали на своїх прудких конях на пагорб і нахабно обстрілювали наших артилеристів. Козаки падали від їх стріл, аж поки до гармати не підійшов осавул Клим Клименко, який мав на своєму рахунку і турецький полон, і навчання в Сорбонні, і війну з іспанцями на боці англійського короля в далекій Америці, і службу в французькому Іноземному леґіоні. Пан осавул сам навів гармату, сам запалив ґніт - вистріл! - і на місці зухвалого дворянського загону залишилось кілька коней без верхівців: клименкова ґраната розірвалась шрапнеллю в самому центрі того загону, якраз на висоті кінського росту. Наслідки - жахливі.

Але ось у московському стані сталось якесь пожвавлення, вони готувались до кінної атаки. Вперед виїхав сам князь Семен Пожарский у блискучій кірасі та німецькому шоломі, він щось кричав до командирів дворянської кінноти, розмахував палашем, але навіть мені, нефахівцеві з військової справи, було помітно, що у московському стані бракує дисципліни. Воно, знаєте, з боку якось помітно, коли армія діє, як злагоджений механізм, підкоряючись залізній волі генерала-зверхника, а коли - ні.

Московське військо вдалось до давньої, перевіреної на битвах з нещасними сибірськими та степовими тубільцями, - навальної кінної атаки. Як правило, проти масивної лави, наїжаченої списами, мало хто міг встояти. Бідних хантів-мансів та різних там удмуртів ця армада спочатку розпорошувала з бойового ладу в юрбу, а згодом уже сокирами, шаблями, палашами та протазанами московити рубали їх голови, як капусту.

Але на цей раз вони не знали, що їм протистоять не капустяні голови, вони думали, що це так собі, а це було модерне на той час, дисципліноване реґулярне українське військо, яке володіло здобутками найновішої тактичної науки.

Залп!

І кулями з тисяч козацьких мушкетів проріджена лава дворянської кінноти на якусь мить припинила свій навальний наступ…

Залп!

Московити, за звичаями воєн того часу, не очікували на другий залп, вони вважали, що після першого залпу мусить наступити пауза, за час якої вони і врубаються у бойові порядки противника…

Залп!

Але сталось несподіване: мало того, що за першим залпом неочікувано вдарив другий, за цим відразу ж гримнув третій…

Залп!

А це вже проти правил… В рядах кінноти московського царя діялось щось жахливе: передні падали, вражені кулями з козацьких мушкетів, задні напирали…

Залп!

В кінноті почалась кривава мішанина, але вони все ще посувались наперед…

Залп!

Ці козаки якісь дияволи, вони стріляють так, ніби в них мушкети зачаровані, - стрільнеш, а воно вже наново заладоване. Ні, тут без нечистого не обійшлось. Було помітно, як багато хто з московських кіннотників хрестилися перед тим, як знову наставити списа для атаки…

Залп!

Біда якась впала на московську армію. З їх боку не було помітно, що козаки вишикувані в шість рядів і стріляють, міняючись миттєво місцями. Поки перші вистрілять, останні вже встигають знову набити набої…

Залп!

Крики поранених долинають до самого Конотопу…

Залп!

До гетьмана Виговського прискакав заляпаний кров’ю осавул і повідомив, що полковник Гуляницький з Ніжинським та Чернігівським полками зробив вилазку з Конотопа і вдарив у тил московитам…

Залп!

Все-таки частина кінноти допалась до українських порядків, на них вдарили польські гусари, почалась страшна різанина…

Залп!

На московські ряди вдарили наші кінні…

Залп!

Прискакав осавул і задихано прокричав до пана гетьмана:

- Татари вдарили по москалях з боку Конотопу, дуже їх ріжуть!

- Кого ріжуть? - перепитав гетьман.

- Їх ріжуть, - показав закривавленою шаблею у бік війська московського царя осавул…

Залп!

Уже згодом я довідався, що московського війська полягло всього тридцять тисяч люду…

Залп!

- Князя Пожарского татари взяли в плін живцем! - крикнув осавул…

Залп!

Московський цар Алєксєй Михалич одягнув жалобу за своєю знищеною дворянською кіннотою…

Залп!

Україна зробила ще один крок до свободи…

…Ні до того, ні після того я, шановні читачі, так багато вбитих москалів не бачив!

Газета «Шлях в Перемогу»

Автовізій САМІЙЛЕНКО

Як ішли до бою ми темненької нічки або гармати били, а ми наступали