Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Томасина 📚 - Українською

Читати книгу - "Томасина"

490
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Томасина" автора Пол Гелліко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 89
Перейти на сторінку:
момент приходу пароплава.

Х’юї Стерлінг був сином місцевого лерда.[8] Йому вже йшов десятий рік, та на свої літа він був зависокий. Хлопець жив у маєтку, чиї наділи сягали аж наших задвірків, і часто грався з Мері-Руа.

Не знаю, як ви, а я хлопчиськ на дух не виношу. Для мене вони всі однаково огидні, брудні та безжальні, а до всього — лихі та черстві. Що тут казати, справжнісінькі бестії! Проте мушу визнати, що Х’юї Стерлінг не відповідав жодному з цих визначень. По-перше, він якось примудрявся завжди і всюди бути чистим. А по-друге, у нього було худорляве обличчя, темне хвилясте волосся і сині-сині очі, що разом надавало йому певної шляхетності.

Мері-Pya ходила з ним завжди і всюди, якщо тільки він сам не відмовлявся від її товариства, але такого майже не траплялося. Я так розумію, хлопцеві подобалося упадати за цим дівчиськом. Його однолітки здебільшого шукають різні приводи, аби уникнути дівочої компанії, і тільки дехто з них, такі, як Х’юї, полюбляють водитися з дівчатами, а надто, коли в них немає сестер. Вони їм усіляко годять, усюди ходять з ними, обтрушують з них бруд і витирають сльози, коли тим трапляється впасти чи вдаритись, та ревно стежать за сухістю їхніх носів. Так само, як і Мері-Pya, цей хлопець був єдиною дитиною в сім’ї, і коли дозволяли обставини, він залюбки брав дівчинку з собою, а отже, і мене, бо Мері-Руа без мене й кроку не могла ніде ступити! Х’юї ніколи не виступав проти мене, напевне, поважаючи примхи подруги і не вважаючи це за дивацтво. Хтозна, може, й до мене він так само ставився з повагою. А втім, це не дивно, бо Х’юї походив із шляхетного роду.

Якби я могла жити так, як я сама вважаю за потрібне, інакше кажучи, не бувши «хатньою», я б, мабуть, перебралася на узбережжя і цілі дні сиділа на приплаві, гріючись під сонечком, вдихала запахи просмолених канатів, якими пришвартовують човни. Коли до гавані заходили б човни рибалок, я поважно ходила б по набережній, тримаючи хвіст угору, а потім збігала б донизу, щоб привітатися з рибалками та побачити, що вони там привезли.

Мабуть, найбільше після запахів лаванди мені подобаються пахощі моря, човнів, старих штормівок, светрів і снастей, рибальських тенет, гумових чобіт у човновому сараї, а ще — ні з чим незрівнянні запахи риби, морських водоростей, крабів та омарів, і зеленавої морської піни, яка чіпляється до сірих східців на причалах. А знали б ви, як пахне пристань о тій вранішній порі, коли сонце ще не пробилося крізь запону туману і все довкола просякло росою, вогкістю й морською сіллю!..

Отож, я була з дітьми коло гавані, на площі, де стояла статуя Роб-Роя,[9] і настрій мала далеко не найгірший, бо там, як не крути, було чимало цікавого та захопливого. Якщо не брати до уваги того, що коли до гавані зайшов пароплав і свиснув, я злякалася так, що гримнула з плеча Мері-Pya на землю і сильно забилася.

А тепер, я це знаю, потрібно вдатися до невеличкого пояснення: при падінні ми завжди приземляємося на лапи, головне, щоб був час перекинутись і прийняти потрібне положення. Проте тоді все сталося так блискавично, що я не встигла це зробити.

Весь пароплав був білий-білий, тільки труба чорна, і звідки ж мені було знати, що саме з неї вихопиться той страхітливий звук? Я зачаровано спостерігала за судном, що з пахканням підходило до крайки кам’яного причалу, брязкало дзвонами та шуміло матроськими викриками, та за білою піною, що закипала довкіл судна, що йшло вперед, потім назад, а потім убік. І тут, ні сіло ні впало, з вершечка пароплавної труби рвонув той шум. Нічого гучнішого і страшнішого я ще в житті не чула, тому не втрималася і впала.

До вашого відома, я могла б там і втриматись, але для цього довелося б уп’ястись кігтями в дівчачу шию: я ж бо сиділа в Мері-Pya на плечі. І, будьте певні, був би замість дівчинки хтось інший, я б ні секунди не вагалася, встромила би свої пазурики в його шкіру. Та й сталося все швидко, просто блискавично: страхітний оглушливий шум, що мало вуха не полопали, стрімке падіння — і от я лежу на забитому боці.

Мері-Pya одразу ж підняла мене з землі, стала гладити забите місце, Х’юї Стерлінг їй став помагати, і взагалі, вони так упадали коло мене!.. Хлопець тільки раз засміявся й сказав:

— Томасино, якщо ти хочеш бути мореплавною кішкою, то звикай.

Він начебто збирався, коли виросте купити яхту, прихопити з собою Мері-Pya і вирушити з нею в навколосвітню подорож. А тепер уявіть собі, що Мері-Руа погоджується плисти без мене. Сміх та й годі, скажіть?

Після гладження біль ущух. Мері-Руа притулила мене до грудей, склавши руки колискою, і вже тримала так, що я не впала б, якби навіть захотіла. Коли пароплав ревнув удруге, я його вже майже не злякалася і, майже забувши про біль, захоплено спостерігала за поштовими мішками, які вилітали на пірс, за пасажирськими валізами, що рясніли цікавими бирками, і за самими пасажирами, які спускалися на берег дерев’яним трапом, що з’єднував приплав і пароплавну палубу.

Чимало пасажирів вели з собою дітей, і звісно, це не могло не зацікавити Мері-Руа, Х’юї Стерлінга та Джорді Мак-Набба, який приєднався до них. Джорді мав вісім років, він був скаутом-вовчиком і всюди ходив сам, усе бачив на власні очі та знав більше за інших дітей. З людьми, які зійшли на берег, зійшло з півдюжини собак на повідках, та ще у натовпі майнув котячий кошик. Таксисти сигналили, мов скажені, закликаючи прибулих до себе, і загалом уся висадка минула успішно, якщо не брати до уваги мого падіння. Ще Джорді мав цікаву новину, якою й поділився з Х’юї та Мері-Руа:

— За річкою, там, де Данморський вигін, перед Гленом, їхали цигани. Цілий табір! Череда халабуд і фургонів. А декілька

1 ... 12 13 14 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Томасина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Томасина"