Читати книгу - "Король Гризлі"

Схоже, Мусква зрозумів, над яким питанням журився Тор, і сам запропонував відповідь на нього. Він пробіг перед гризлі дюжину ярдів, зупинився, пустотливо озирнувся, наставивши маленькі вушка. Мусква скидався на малого хлопчика, який прагнув переконати батька у тому, що він уже достатньо дорослий, щоб піти на перше у його житті полювання на кроликів.

Тор ухнув знову, одним дужим ривком наздогнав Мускву і так уперіщив його лапою, що той на добрих десять футів відлетів убік. Тор неначе казав ведмежаті: «Якщо хочеш іти на полювання зі мною, то не забувай, де твоє місце».

Давши малому прочухана, Тор пішов собі далі перевальцем, напружуючи зір, слух і нюх у пошуках здобичі. Він спустився ближче до струмка і, не дійшовши до нього сотню ярдів, пішов не второваними стежками, а непролазними важкодоступними хащами. Скрадався він повільно, присідаючи за купами каміння, обнюхував кожну ущелину, кожен виярок, які траплялися на шляху, уважно придивлявся до лісків та буреломів.

Кривуляючи крутосхилом, він то чимчикував угору аж до голих сланців, то спускався майже до води і брів піщаним берегом та галькою уздовж струмка. З усього розмаїття запахів, які доносив вітер, жоден не видався Торові вартим уваги. Раз, блукаючи трохи нижче сланців, він відчув запах кози, однак не в його манерах було шукати собі поживу серед голих сланців. Ще двічі його ніс вчував баранів, а вже надвечір Тор побачив круторогого самця: той стояв на неприступній скелі, позираючи на гризлі зі стофутової висоти.

Трохи нижче ніс ведмедя зачув дикобраза, а спереду, якщо дихнути глибше, линув запах карибу.

Тор був не єдиним ведмедем у долині. Крім нього водилися тут і барибали, і чорні ведмеді, їхні стежки теж пролягали понад струмком. А якось Тор зачув іншого гризлі — й одразу грізно загарчав.

Відколи вони залишили нагріту сонцем скелю (а збігло вже зо дві години), Тор ще жодного разу не поцікавився, як там Мусква. А той уже геть зголоднів, сили зраджували його. Напевне, світ іще не знав такого відважного малюка, як це маленьке ведмежа з рудою мордочкою. Подеколи дорога ставала такою важкою, що Мусква раз у раз спотикався і падав. Там, де Тор ступав лише крок, долаючи чергову перешкоду, йому доводилося докладати відчайдушних зусиль. Гризлі тричі перебрідав струмок, і Мусква, захлинаючись водою, брів за ним. То він спокійно тупотів слід у слід за Тором, то зривався бігти, якщо відставав. Коли ж нарешті Тор знайшов те, що шукав, сонце схилилося до гір, а Мусква був ледь живий.

Мусква не розумів, чому це раптом Тор припав масивним тілом до скелі на краю галявини, з якої видно було невелику улоговину. Йому вже давно кортіло заскімлити, поскаржитись, та він стримувався що було сили, бо боявся. Донедавна у його короткому житті все було зовсім інакше. Варто йому було лише захотіти, щоб мати опинилася поруч, — і вона вже була тут як уродилась. Малюк не розумів, чому це раптом вона залишила його самого серед скель і не повернулася. Про те, яке лихо її спіткало, невдовзі дізнаються Ленгдон і Брюс. Не розумів Мусква й того, чому вона не повертається й тепер. Бо саме наближалася пора, коли ведмедиця годувала свого малюка і він вкладався спати на ніч. Мусква був березневим ведмежам, і як це ведеться серед ведмедів, він мав ще цілий місяць жити на материнському молоці.

Таких, як Мусква, індіанець Метусин називав манукау, бо той дуже нагадував м’яку хутряну кулю. Ведмеді з’являються на світ не так, як інші звірі. Мати Мускви, як і більшість ведмедиць у північних широтах, народила його у барлозі задовго до закінчення сплячки. Можна сказати, що Мусква народився, коли його мати ще спала. Після того ще місяць, а може й півтора, Мусква, сліпий і голий, смоктав материнське молочко. Сама ж ведмедиця не їла і не пила, і навіть світу Божого не бачила. О належній порі вони вийшли з барлога, і схудла мати почала надолужувати згаяне. Коли збігло ще півтора місяця, Мусква важив уже двадцять фунтів. Так було нещодавно, а тепер, стільки часу не маючи ані крихти у роті, він таки схуд. Це уперше в житті йому доводилося так голодувати.

Перед Тором, на відстані трьохсот ярдів, ріс невеличкий лісок із канадських бальзамів, упритул підступаючи до неширокого плеса. Струмок у цьому місці ширшав, добігаючи до скелі, спадав невеличким каскадом і далі біг собі улоговиною. У цьому ліску був карибу, можливо навіть не один, а два чи три. Тут не було жодних сумнівів, Тор наче бачив їх перед собою. Для нього вінепау — запах копитної тварини, коли вона відпочиває, — так само відрізнявся від нечісу — її ж таки запаху, але на пасовиську, — як для нас день відрізняється від ночі. Вінепау, майже невідчутний, поширюється у повітрі ледь помітним, швидкоплинним шлейфом. Так само ми відчуваємо тонкий аромат від плаття та волосся жінки, що пройшла поблизу. Нечісу — важкий, гарячий — стелиться майже біля самої землі, неначе хтось розбив поблизу пляшечку з парфумами.

Вже й Мусква, котрий то підповзав до величезного гризлі, то припадав до землі, теж відчував цей запах.

Добрих десять хвилин Тор лежав нерухомо. Він не зводив очей з улоговини, крайки плеса та підходів до заростей. Його ніс визначав напрям вітру з такою точністю, немов це був не ніс, а стрілка компаса. Він лежав, немов мертвий, і на це було просте пояснення: один необережний рух — і його буде викрито. Тутешній ландшафт — гори, прямовисна западина, — створював безупинний плин повітря, і опинись Тор хоч на півсотні ярдів вище, вітер негайно доніс би його дух до чутливих оленячих носів.

Мусква, прищуливши вперед вуха, з новим блиском в очах (тепер, мовляв, я розумію все!) засвоював свій перший у житті урок полювання. Низько припадаючи до землі, мало не плазуючи, Тор тихесенько і повільно рухався до