Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва 📚 - Українською

Читати книгу - "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва" автора Марина Соколян. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 54
Перейти на сторінку:
class="p1">На мить вони обмінялися розгубленими поглядами, наче двоє іноземців, чий перекладач якраз десь завіявся.

— Не будемо про це, — вирішив він.

«То не зле, — переконував себе Ян, — невже я не знайду з ким поговорити про музику?» Мед у його жилах був по коліно глибиною.

Тим часом на столі з’явилися легкі закуски і пляшка вина, тож Міла мала змогу подолати зніяковіння.

— Я говорила вчора з Марічкою, — згадала вона, термосячи бурштинову рідину у келишку. — Так вона казала, що хоче маленького завести на той рік. Правда, супер? Я би… я б теж хотіла дітей.

Вона кинула на Яна запитальний погляд.

— А чого ж? — усміхнувся він. — 3 тебе вийде гарна мадонна — як у Далі… Ти іноді буваєш схожа на Галу — поглядом і рисами, і тим, захованим всередині, солодким причастям… Давай, наминай салатика.

— А хто ця Гала? — з підозрою мовила Міла, ігноруючи частунки, — я її знаю?

Він розсміявся.

— Навряд.

Міла дивилася так по-дитячому скривджено, що Янові нараз забажалося зачерпнути того гарячого меду, що струменів у серці, й розділити з нею… Він нахилився і взяв руку дівчини до своїх долонь:

— Знаєш, це абсолютно неважливо — знайома ти з Галою чи ні. Абсолютно не важить, що ти читаєш і чим захоплюєшся. Байдуже, чи слухаєш ти мій розпрекрасний джаз. Важливо лише те, що нам добре разом! Знаєш, у Платона є така історія… — він запнувся, — а втім, і це неважливо.

Ні, ну треба ж таке! Навіть зараз, бажаючи висловити щось надзвичайно просте і щире, він не зміг утриматись від банального форсу! Ганьба!

Міла звела брови, відзначивши Янове роздратування. На його щастя, з-за далекого столика коло імпровізованої сцени до нього помахав рукою якийсь давній знайомий. Ян радо вхопився за можливість відповісти на привітання і таким чином бодай трохи розвіяти дух своєї незграбної промови.

— До кого ти вітаєшся? — поцікавилася Міла.

— Та то мій старовинний приятель, Левко Шах, поет і п’яниця. Бачиш, онде, в зеленому піджаку…

— Не бачу, — накопилила губки Міла.

Ян роззирнувся. Левко Шах сидів, де й мусив, артистично залицяючись до тітки в капелюсі. Чого ж це Міла його не бачить? Містика, та й годі!

— Ну, невелика втрата, — зітхнувши, виснував він, — але дивись, як цікаво виходить — всі ми бачимо світ по-своєму, наче упереджені свідки злочину… Мартин так і кличе це явище — «кримінальна містика», і знаєш, мені здається… Міло?

Вона зосереджено колупала виделкою смугастий форельчин бік.

— Чуєш мене? — знічено спитав він.

— Спробуй, яка смачна риба! — порадила дівчина.

Жодна містика не могла зіпсувати її здоровий апетит.

Ян завмер, заскочений раптовим осяянням: стіна, стіна пружна і прозора — там, де він сподівався зустріти тепло живого доторку. Даремно, певна річ, сподівався. Не судилося Янові переступити тої межі… Та йому навіть і не уявлялося, як боляче буде зайвий раз в цьому пересвідчитись.

Решту вечері вони спожили у гнітючій мовчанці. Вертаючись до готелю, Міла бентежно позирала на Яна, не наважуючись запитати, що з ним коїться. Він і сам не був певен, знаючи хіба, що настрій одружуватись зненацька пропав. Прикро було розуміти, що одурити себе так і не вдалося.

* * *

СЬОМА ЗАПОНА

Нотатки Якова Левіна

Журився Раббі Шимон, примовляючи: «Як же мені розкрити, не розкривши? Як оповісти, не промовляючи? Бо, коли промовлю, дізнаються грішники, а коли мовчатиму, не дізнаються спільники».

Відомо, що зачин мудрості — страх. Мудрий той, хто зміг осягнути всесвіт, могутність Творця і його велич; а осягнувши, лише причинний не відчує страху перед лицем джерела всього сущого. Істинний страх — це страх перед Творцем, однак, є й інший бік страху — біль та сором. Той, кому бракує мудрості, підвладний лихому страхові, який звуть іще «покарання батогом».

Розкриття таємниць Дерева Істини, що його здійснює праведний, прагнучи до виправлення світу, розкриває також і два види страху: страх правди і страх сорому. Не даремно сумував Раббі Шимон — коли спільники дізнаються, то і грішники дізнаються також, виявивши як запобігти покаранню. І зло ввійде у світ, адже покарання — це і є виправлення, і той, хто уникає покарання, протидіє поверненню до світла.

* * *

Ян повернувся з роботи над ранок, коли межи вежами вже сльозився вихрастий сивий туман. Склепіння соборів та палаців таємними знаками малювалися на сірому тлі; сон міста витончувався, і Ян квапився додому, страхаючись світанку, наче який забобонний упир. Йому і правда кортіло заснути, доки ще не розвидніло, а власне — доки не встане Міла, аби йти на роботу.

Того дня Янові пощастило: коли він прокинувся — щоправда, значно раніше ніж годилось би — її вже не було вдома. Солодку безтяму урвало немилосердне кувікання телефону; насилу вибравшись з-під ковдри, Ян надибав слухавку, аби тої ж миті пірнути назад до свого кубла. Номер на визначнику був начебто знайомий.

— Казимире, якого лиха?! — обурився Ян. — Я тут щойно заснув після нічного, а ти вже пхаєшся до мого злощасного життя! Знаєш яка година?!

— Та норр-рмальна година! — на свій звичний манер прогуркотів Янів колега. — Тут все вир-рує, а ти сонька бавиш! Чи відомо тобі, друже мій Рейвах, що сьогодні на студію завітав Гадюка власною персоною?!

— То що? — позіхнувши, спитав ведучий.

— Не дур-ри мені голову! — волала слухавка. — Ти ж був у нього?!

— Ага, — зізнався Ян, — і Гадюка гречно відправив мене під три чорти. Можна я тепер піду спати?

— Не можна, — суворо відрубав Казимир, — він питав про тебе.

— Правда? — байдуже знизав плечима Ян. — Хотів, либонь, пересвідчитись, що я ще не задушився з горя. Або — чимраз прикріше, — не втік десь до конкурентів.

— Не знаю, в чому річ, але Гадюка воліли тебе бачити. А потім наказали мені пересвідчитись, що ти з’явишся на балу…

Від такої несподіванки Ян аж запнувся.

— Слухай, друже, хіба я схожий на Попелюшку? — нарешті розсміявся він.

— Ну-у… — протягнув Казимир, — якщо ти збриєш свої жахливі бакенбарди…

— Зайві клопоти! — глузливо пирхнув Ян. — Ліпше вже тебе на той бал відпровадити! Як не забудеш вбрати чисті шкарпетки — під оті модні кришталеві мешти…

— Смієшся! — образився Казимир. — А я тобі, йолопе, серйозну річ торочу!

1 ... 12 13 14 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"