Читати книгу - "Три тисячі смертей"

— Ну, теж п'ять... — що прозвучало ще похмуріше.

— Ні, бо вже шість... — заусміхався було Дізфайндер, але тут, нарешті, завила сирена й загавкали гучномовці.

— Таки п'ять! — вже веселіше рикнув Калібр. — А це не армія, а...

Тим часом метушня на плацу набула більш осмисленої форми, й замість безладної коловерті нагадувала тепер просто дві зустрічні течії: одну, меншу, — до "бочки", а другу, значно потужнішу, — до виходу з розташування дивізії.

— По-моєму, час, — кивнув Сапер.

— Добре.

Дізфайндер зсунув вузол краватки, розстебнув середнього гудзика на кітелі, взяв у руки дипломат — куточок якогось папірця виглядав збоку, наче валізку споряджали у великому поспіху, й вискочив на вулицю.

— Гей, рядовий! — засапаним голосом рикнув він до найближчого солдата. — біжи у "бочку" й віддай цей дипломат майору Тараканову!

— А де його шукати? — було видно, що перспектива бігати туди-сюди солдатові не дуже сподобалась.

— У чергового спитаєш! Бігом марш!

Солдат знизав плечима й підтюпцем рушив до бункера. Сапер мовчки натис кнопку на годиннику-секундомірі.

— Давай! — сказав він ще раз через деякий час.

Дізфайндер знову вискочив надвір й повторив процедуру, назвавши на цей раз капітана Мухіна.

Цього разу Сапер уважно слідкував за ходою носія й натис кнопку одразу, як тільки той зник за дверима бункера.

Гримнуло.

Ціла хмара куряви здійнялась з капоніра, одночасний зойк кількох тисяч осіб пролунав над плацом, й Гонщик задоволено посміхнувся.

— Все, як по маслу, — з не менш задоволеним виглядом пробурчав Сапер. — Що тепер?

— Тепер? — Дізфайндер почухав потилицю. — Тепер ходімо у парк, подивимось, що там робиться. Бачив ти коли-небудь, як заводиться "Ураган"?..

"Ураган" не заводився.

Цілий натовп прапорщиків скупчився навколо двох солдатів, що до пояса залізли під розкритий капот, за численними вказівками не було чути навіть реву з сусіднього боксу, де після кількох спроб таку ж саму машину таки завели.

Літній, сивий й геть блідий майор бігав кругами довколо натовпу, теж щось наказував — але, звісно, ніхто навіть не робив вигляд, що його чує.

— Нам би таку армію, — звично вже зітхнув Гонщик, потім сплюнув, нахабно розштовхав прапорщиків, відсунув убік солдатів й теж сховався під капотом. За кілька хвилин заскреготів стартер, гримнув дизель і з вихлопної труби машини вирвалась ціла хмара сизого диму.

Так само нахабно, та ще й кривлячись, коли його особливо фамільярно плескали по спині, або пхали під носа пачки цигарок, Моше проштовхався назад, ще раз сплюнув й запитально подивився на Сапера — той, до речі, вже встиг десь розжитися кількома сумками з ОЗК[9] й протигазами.

— А я що, — знизав плечима той. — Зараз Юр командує.

Дізфайндер знизав плечима:

— А зараз нема чого командувати. Чекаємо, поки вони виїдуть, потім обганяємо й... гм... і я передаю командування Пітові.

— Gut, — чмихнув Калібр. — А що ото за чортівня теліпається на даху цього динозавра?

— Ну Ганс... — з повагою протягнув Дізфайндер. — Ну професіонал. Таки те, про що ти подумав.

На кормі крайнього «Урагану» з круглої турелі задирливо дивився в небо ствол ДШК[10].

Калібр чмихнув ще раз — на цей раз вельми задоволено й перший розвернувся в бік замаскованого джипа.

Колона виїхала лише через чотири години.

Найманці нудьгували: Моше голосно хропів, Піт і Калібр різались у покер — на вуха в еквіваленті, за звичкою; Юр нахабно витяг сидіння з машини й розлігся на сонечку, а про виїзд колони їх сповістив датчик Сапера, тимчасово причеплений до найближчого дерева, а за десять хвилин — могутній рев дизелів. Ще за хвилину земля затряслась, з дерев посипалось листя й дрібні галузки, Гонщик розплющив ліве око, а Дізфайндер ліниво потягнувся:

— Ну що — поїхали?

— Зачекай, — відмахнувся Калібр. — У мене тут...

Він затнувся, й поміняв ще одну карту.

— Гансе, ти що здурів, — пробурчав Гонщик, не розплющуючи, однак, другого ока, — потім дограєте, поїхали.

— Та встигнемо, — відмахнувся Сапер. — Все одно треба подалі відпустити.

Дізфайндер знизав плечима й знову відкинувся на сидінні. За десять хвилин його розбудили голосні прокльони Калібра.

— Судячи з виразів, після цієї роботи тобі доведеться одразу ж шукати іншу, — зробив філософський висновок Моше, звертаючись до Калібра.

— Гірше, — похмуро пробурчав той. — Хіба що В'єтнам почнеться.

Піт зареготав, недбало згорнув карти й, не поспішаючи, рушив до джипа.

Колону наздогнали за дві години, а могли й набагато раніше — просто Піт довго роздивлявся на своєму