Читати книгу - "Паморочливий запах джунглів"

Знову почалися сумні дні.

Нас було в будиночках, а точніше в літніх повітках, всього чоловік з двадцять. Офіцер, який був тут з радянських спеціалістів єдиний, а отже, за старшого, на мене практично не звертав уваги. Він знав, що я висланий сюди за гріхи і що звідси нікуди не дінуся. І все тут.

Але був серед нас молодий індонезієць-лейтенант Джосо, який теж нудився на цій маленькій базі, де стояли тільки торпедні катери, і ми з ним заколегували, розбалакались, і тоді почалася ще одна моя крута пригода.

Виглядало все так.

Я собі ввечері у капцях і домашній одежі виходив на прогулянку до моря, а там була дорога, яка кудись вела. І зовсім випадково по цій дорозі саме тоді завжди їхав маленький автобус, який зупинявся біля мене, і я, озирнувшись, чи хто не бачить, стрибав у нього, а Джосо сидів за кермом і гнав щодуху вперед, я перевдягався, бо там була моя парадна одежа, і за півгодини ми були у маленькому містечку Бангкалані в центрі Мадури, і тут уже ніякий собака не міг нічого про мене знати, і я поводився, як хотів, і нікого не боявся.

Зрозуміла річ, першим ділом ми дістались якоїсь кнайпи, трішки випили і подалися в бордель. Закріпити нашу дружбу.

Джосо казав, що я зробив йому свято, що я такий нормальний, бо самому йому нецікаво, а він ще має бути тут три місяці, і це така нудьга, і так далі. Виглядало на те, що йому було цікаво вирушити в пригоди з кимось, для кого цей світ був у новину, і позбавити невинності незнання свого світу через входження з ним ще раз у свій знайомий світ.

Це схоже на ініціацію малолітнього у світ сексу і будня, знаний дорослому і незнайомий і манливий для підлітка. Я був для нього саме таким підлітком, хоч він був старший за мене лиш на три роки.

Це, певно, було і в Суфії. Він мене вводив у свій світ – у секс і будень свого життя. Він мене вчив жити, хоч був молодший, але діставав кайф від власної більшої значущості у своєму і тутешньому моєму житті. Він був моїм вчителем – і все тут.

І така була правда.

Лейтенантові Джосо стало цікаво зі мною, і він пустився в оці пригоди, кайфуючи від мого незнання, мого страху і його переборення за тих умов, які для нього були реальним, буденним життям.

Здається совєтських в Бангакалані ще не було, а може, й ніколи не було.

Дівчинка мені попалась дуже тендітна і трохи злякана як для повії, але це довго не тривало, я мав уже якийсь досвід і вже добре говорив по-індонезійськи, – сказав їй пару компліментів, подарував пачку цигарок, і ми взялися до справи.

Її звали Дане, і вона була яванка, а сюди потрапила, так би мовити, по роботі. Вона була така вузенька, що аж зойкнула, коли я увійшов у неї і, спраглий як жеребець, погнав усе зразу і на повному скаку. Треба сказати, що оці козлячі настрої часом прориваються і в мене, як, гадаю, подеколи і в кожного чоловіка, і вже не тільки свого кайфу хочеться, але і їй щось там показати чи дати.

Але ж я був молодий і дурний, мало розумівся на жінках і відчував у цей час тільки себе, і коли я кінчив, то раптом побачив, що вона не рухається, лежить як нежива.

Вона зімліла. Тут я пересрав, як ніколи. А що як вона померла!!!

Почав її розтирати, борсати, і врешті вона розплющила очі і тихенько промовила – ти такий великий, я ніколи такого не мала…

Я насправді звичайний, це для них був великий, бо вони всі, як дванадцятилітні пацани за розмірами (я пам'ятаю свого друга Суфії, та й інших бачив, коли купались), попри все те, що роблять дітей і люблять секс, як усі.

Я вже боявся залазити на неї вдруге. Але вона захотіла сама і сказала, що це вона з переляку і зараз все буде добре!

Вдруге я вже був чемний і старався не тільки для себе, але й для обох!

І все вирішилося для загального добра і навіть дуже класно!

Я вже чогось навчився за цей час в Індонезії. Мій новий досвід був досвідом того, хто вперше побував на Марсі. І сексуальні вистриби мої тут були ще й загостреним відчуттям ірреальності існуючого світу і реальності існування іншого виміру особистості. Досі всі мої сексуальні пригоди нічого подібного мені не давали.

Інший, мій власний, світ ніби вже не існував, він чимдалі віддалявся і гейби зникав десь у космосі.

Я щодалі більше занурювався у реальність, схожу на сон, і був щасливий у цьому сні, і боровся з усіх сил, аби він продовжувався. Я жив зараз тільки в цьому ірреальному вимірі.

І лише час від часу гейби блискавкою спадали спогади про батьківський дім, про сад при ньому, і раптово аж до болю я затоскнив за запахом вишневого дерева при паркані в нашому саду в Луцьку і терпкими пахощами деревної смоли, що на ньому проступила, за кущами і квітами біля нашої хати.

Саме за реаліями свого справжнього життя, більше ніж за рідними і друзями.

І коли якось подумав – як от