Читати книгу - "Іван Іванович, Микола Хвильовий"

- Який я вам барин, Явдошко! - скрикнув він у жахливій розпуці! - Хіба я вам барин? - Іван Іванович мило усміхнувся і, розвівши руками, пояснив:

- Товариш! Так! Товариш!

Явдоха здивовано подивилась на хазяїна.

- Хай буде й по-вашому! - знизала вона плечима і, знизавши плечима, взялася за цеберку з помиями.

Але тут з Іваном Івановичем трапилось щось небуденне. Підскочивши з незвичайною для нього легкістю до куховарки, він делікатно відштовхнув її від цеберки з помиями.

- Так, так Явдошко! - промовив Іван Іванович тремтячим голосом.- Я вам не барин, я... я вам справжній друг і товариш. Я вам - ви ж пам'ятаєте? - Я вам завжди говорив, щоб ви називали мене товаришем! (Іван Іванович і сам уже вірив, що він завжди пропонував Явдосі називати себе товаришем, хоч цього, можна сказати, й не було - не тому не було, що він не хотів, а тому, що він просто забув). Завжди говорив, Явдошко. І тепер говорю! Да!..

Іван Іванович знову витер піт зі свого чола й несподівано скрикнув:

- Дозвольте,- скрикнув він,- я винесу цеберку з помиями! Ця остання пропозиція вискочила з уст хазяїна якось зовсім без всякої потреби. Але вискочивши, вона вже не могла повернутися в ті ж таки уста і саме так, наче її й не було (воістину, слово не муха - вилетить не спіймаєш навіть за допомогою мухобойки). Іван Іванович захвилювався тим хвилюванням, коли почуваєш себе героєм, а здивована Явдоха рішуче не хотіла йому віддати цеберки. Почалась боротьба. І невідомо чим би вона скінчилась, коли б в цей момент не відчинилися двері і в дверях не зупинилась Марфа Галактіонівна.

- Жане! В чому справа? - грізно сказала Марфа Галактіонівна, побачивши боротьбу.- Що це значить?

Товаришка Галакта зрозуміла, звичайно, цю сценку, як залицяння мойого героя до куховарки, і тому, не довго думаючи, вона тут же скрикнула.

- Геть! - скрикнула вона, звертаючись до Явдохи.- Щоб твоя нога більш тут не була. Геть! Геть!

- Що ти робиш, Галакточко,- в свою чергу скрикнув Іван Іванович.- Не роби цього, голубонько. Не роби! Просю тебе, не роби!

Але Марфа Галактіонівна вже нічого не чула і тільки кричала «геть». Коли ж куховарка вийшла з кухні і коли червоний і спітнілий Іван Іванович підвів свою дружину до канапи, то вона, Марфа Галактіонівна, й тоді не дала промовити слова. Потім товаришка Галакта зробила істерику. Нарешті істерика скінчилась, і тоді вияснилося, в чому справа. Вияснилося тоді, коли мій герой остаточно переконав свою стурбовану дружину, що він не залицятися хотів до Явдохи, а тільки хотів показати їй, що він нічим (буквально нічим!) не відрізняється від неї, від куховарки, і навіть може винести цеберку з помиями. Переконав він її не словами, а, так би мовити, ділом. Це трапилося саме тоді, коли й товаришка Галакта прочитала в «Вістях» ті рядки, які так схвилювали Івана Івановича.

- Так! Ти мав рацію! - уже подвійним голосом (спокійним, що Іван Іванович не зрадив і неспокійним, що газета) сказала вона, бризкаючи на себе одеколоном.- Так. Ти мав рацію. Але ти, Жане, не маєш рації хвилюватись. Боже мій, чого ти, Жане, так хвилюєшся? Не роби паніки! Пожалій своє серце! Чистка ж тільки для низів! Члени колегії, на мій погляд, ні в якому разі не будуть чиститись.

- Ах, Галакточко! - підстреленим голосом сказав мій герой.- Ти не дочитала.- Іван Іванович подав дружині номер «Вістей».- Ну, ось дивись, голубонько. Тут написано навіть, що будуть чистити навіть членів ЦК. Ти розумієш? Членів ЦК!

- Цього не може бути! Я не вірю! - рішуче одрізала Марфа Галактіонівна.- Членів ЦК не можуть чистити... Це просто для народу... для маси! В противному разі ми загубили б революцію... Да...

- Безперечно! Безперечно загибель революції! - сказав Іван Іванович і в розпуці схопився за голову.- Ах, Боже мій, що вони роблять! Нє, Галакточко, я таки недарма не погоджувався з самокритикою. Що хочеш роби зі мною, а я апаратчикам тепер не можу довіряти. Даю тобі чесне комуністичне слово. Ти розумієш - не можу!

Схвильований Іван Іванович кинувся до кабінету й подзвонив до Методія Кириловича.

- Чули?..- спитав він у рурку.- Нуда! Нуда!.. Ну, як ви?.. Я? Я ж, знаєте, мені що? Будь ласка, хоч сьогодні! Тільки я думаю, знаєте... Ну, словом, заходьте - поговоримо. Треба улаштувати сімейну нараду.

Тут мій герой закашлявся й положив рурку на її руркове місце.

Цілу ніч Івана Івановича і Марфу Галактіонівну кусали чи то блощиці, чи то блохи, і вони ніяк не могли заснути. А коли прийшов новий ранок, мій герой поспішив до установи. Він навіть забув поцілувати Мая і Фіалку батьківським поцілунком. Але в установі його чекала ще більша неприємність. Там він, по-перше, остаточно пересвідчився, що йому обов'язково прийдеться чиститись (виходить його любима газета й на цей раз не збрехала), по-друге, він узнав, що роботу його комосередку з сьогоднішнього дня починає обслідувати спеціальна комісія з райкому.

Про це сповістив Методій Кирилович.

- Для чого комісія? Для чого обслідування? - спитав зблідлий за ніч Іван Іванович, безсило сідаючи в крісло.- Ну, скажіть мені, для чого?

- А хіба вам не ясно? Мабуть, хочуть когось вичистити. І, мабуть, не тільки з комосередку,- сказав догадлививй Методій Кирилович,- а навіть декого і з бюро.

- Із бюро? - в розпуці промовив мій герой (він був членом, хоч і не активним, свого бюро).- Що ви говорите? Ні, ви просто робите паніку. Ви помиляєтесь, Методію Кириловичу! Да, помиляєтесь... Я тільки не розумію, відкіля це все взялося?

- Це ви вже спитайте в свого товариша Лайтера,- відповів Методій Кирилович, підкресливши «свого».- Це, будьте певні, це його роботка.

- Мого товариша Лайтера? - до того розгубився Іван Іванович, що навіть випустив із рук окуляри, які протирав своєю білосніжною хусткою.- Ви серйозно кажете «мого»?

- Так! - як і завжди, спокійно відповів Методій Кирилович.- Іменно вашого. Я не член бюро, а ви, як член бюро, мусіли вже давно знати, що це