Книги Українською Мовою » 💙 Класика » На кожум'яках, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "На кожум'яках, Нечуй-Левицький"

206
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На кожум'яках" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 20
Перейти на сторінку:
то ска­же завт­ра отець Па­хо­мiй!

Меронія (з дру­го­го бо­ку, спе­ре­ду сце­ни). Ой, що ж то завт­ра ска­же отець Мо­дес­тiй!


В та­нець вис­ту­па­ють де­кот­рi міщанки. Гострохвостий в од­нiй со­роч­цi са­дить го­па­ка.


Завiса па­дає.





ДIЯ ЧЕТВЕРТА



Свiтлиця Ряб­ко­ва.


Сидір Свиридович си­дить ко­ло сто­ла й по­зi­хає, хрес­тя­чи за кож­ним ра­зом ро­та.


Вечiр.



ВИХIД 1



Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна.


Сидір Свиридович (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Ой гос­по­ди, по­ми­луй ме­не, грiш­но­го ра­ба сво­го! (Знов по­зi­хає й хрес­тить ро­та.) Пху, чо­го це я так по­зi­хаю?


Євдокія Корніївна (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Оце! Ти по­зi­хаєш, а я за то­бою!


Сидір Свиридович (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Пху на те­бе, са­та­но! По­зiх­нув так, що тро­хи не роз­дер­ся.


Євдокія Корніївна (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Пху! Не по­зi­хай-бо, бо й я рот со­бi роз­де­ру.


Сидір Свиридович. Оце, не по­зi­хай та не по­зi­хай, бо й во­на по­зi­хає!


Євдокія Корніївна. То за­ту­ляв би ро­та, а то так не­гар­но ди­ви­тись… що й…


Сидір Свиридович. Ати ду­маєш, що ме­нi гар­но ди­ви­тись, як ти роз­зя­виш свою вер­шу?


Євдокія Корніївна. От i вер­шу… З ко­то­ро­го це ча­су ста­ла вер­ша з мо­го ро­та?


Сидір Свиридович. Та хi­ба ж вже й не час! Що то тi жiн­ки за муд­рий на­род! До смер­тi зби­ра­ла б гу­би на обо­роч­ку.


Євдокія Корніївна. Пху! Пху! Аж тре­ба одп­лю­ну­тись, та­ке вер­зеш. Чи не ве­ре­дуєш ти оце знов?


Сидір Свиридович. Не­чис­та йо­го ма­ти знає, мо­же, й ве­ре­дую. Здається, хо­четься чи чаю, чи го­рiл­ки.


Євдокія Корніївна. Про ме­не, пий чай, тiльки не пий го­рiл­ки, бо Євфро­син­ка бу­де сер­ди­тись, як по­ба­чить.


Сидір Свиридович. Ой, не пи­ти ме­нi хо­четься; здається - їсти, та не знаю, чи со­лод­ко­го, чи кис­ло­го; чи хви­гiв, чи со­ло­них огiр­кiв? Як то­бi здається?


Євдокія Корніївна. А як же ме­нi про те зна­ти? Хi­ба в ме­не твiй рот?


Сидір Свиридович. Що б ти те­пер їла, чи со­лод­ке, чи кис­ле? Чи хви­ги, чи со­ло­нi огiр­ки?


Євдокія Корніївна. Я б їла хви­ги.


Сидір Свиридович. Чортз­на-чо­го їй хо­четься. Хви­гiв схо­тi­лось, на­че ма­лiй ди­ти­нi.


Євдокія Корніївна. Чи то ж ме­нi? Та то ж то­бi!



ВИХIД 2



Ті самі й Башмачниця.


Башмачниця (вбi­гає з ко­ши­ком). Доб­ри­ве­чiр вам, Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу, i вам, Євдо­кiє Кор­нiївно! Як же вам мож­на не бу­ти на iме­ни­нах у Гор­пи­ни Кор­нiївни!


Сидір Свиридович. Як же пi­ти, ко­ли Євфро­си­на шап­ку схо­ва­ла! Як­би пак уве­че­рi, то мож­на б i без шап­ки, а то вдень.


Євдокія Корніївна. Сха­ме­нись, ста­рий! Що ти вер­зеш? Не пiш­ли, бо чо­гось пос­лаб­ли усi.


Сидір Свиридович. Еге! Чо­гось справ­дi у нас ро­ти пос­лаб­ли: й са­мi не роз­бе­руть, чо­го хо­тять. (По­зi­хає.) Ой, це несп­рос­та щось.


Башмачниця. Ма­буть, нас­ла­но. Бу­ло й ме­нi та­ке то­рiк пiс­ля iме­нин Гор­пи­ни Кор­нiївни. Цi­лий день так по­зi­ха­ла, що му­си­ла кли­ка­ти шеп­ту­ху.


Євдокія Корніївна. Сi­дай­те ж та роз­ка­жiть, як там бу­ло в сест­ри? Що їли, що пи­ли, хто був, хто що ро­бив?


Башмачниця. Бу­ли на обi­дi пи­ро­ги, бу­ла лок­ши­на з гус­кою, пе­че­на кур­ка, пе­че­не по­ро­ся, шу­ли­ки, ще й ка­те­рин­ка на за­кус­ку. Так на­гу­ля­лись, так на­тан­цю­ва­лись! Але не ся­ду, бо за­бiг­ла до вас по до­ро­зi. Там був i Гост­рох­вос­тий: та­ки доб­ре вит­ру­сив ки­ше­нi на го­рiл­ку та на му­зи­ки. Чи ви знаєте, що Олен­ка вже зас­ва­та­на за Гост­рох­вос­то­го?


Євдокія Корніївна. Чи вже ж? За Гост­рох­вос­то­го?


Сидір Свиридович. Брех­ня!


Башмачниця. Ви­ба­чай­те-бо, Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу: хто бре­ше, то­му лег­ше. Про­пи­ли ми на­вi­ки Олен­ку! Гост­рох­вос­тий най­няв ка­те­рин­ку та аж сiр­ту­ка й жи­лет­ку ски­нув, так ви­би­вав тро­па­ка. Ой бо­же мiй, як ко­лi­на й лит­ки бо­лять, на­че хто ло­ма­кою по­бив! Про­щай­те, сер­це! (Цi­лується з ха­зяй­кою.) Та нi­ко­му, та нi­ко­му, нi­ко­му не ка­жiть, бо та­кий при­каз. Я оце тiльки вам i ка­жу. (Ви­хо­дить i на по­ро­зi збi­гається з буб­лей­ни­цею.) Ой ли­шенько! Оце тро­хи з нiг не зва­ли­ла! (Ви­хо­дить.)



ВИ­ХIД 3



Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович i бублейниця.


Бублейниця. Бий те­бе си­ла бо­жа! Тро­хи ме­нi но­са не роз­би­ла своєю мор­дою. Доб­ри­ве­чiр вам, ку­мо! (Цi­лується.) Чи жи­вi, чи здо­ро­вi? А вас не бу­ло на iме­ни­нах у Гор­пи­ни Кор­нiївни, а ми пи­ли сва­тан­ня! Чи ви знаєте, що Олен­ка зас­ва­та­на за Гост­рох­вос­то­го, тiльки нi­ко­му, нi­ко­му не ка­жiть, бо та­кий при­каз, щоб нiх­то не знав. Про­щай­те! Так за­гу­ля­лась, так за­гу­ля­лась, аж очi­пок з го­ло­ви зла­зить. (Поп­рав­ляє очi­пок i ви­хо­дить. На по­ро­зi збi­гається з Меронiєю.) Ой! Оце! Аж за­би­лась об вас!



ВИХIД 4



Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович i Меронія.


Меронія. Оце! Аж тiм'ям об две­рi вда­ри­лась. (Вхо­дить.) Гос­по­ди, Iсу­се Хрис­те, си­не бо­жий, по­ми­луй нас!


Сидір Свиридович (ба­сом). А-мi-нь.


Меронія. Доб­ри­ве­чiр вам! Як вас гос­подь ми­лує?


Євдокія Корніївна. Ва­ши­ми мо­лит­ва­ми ще во­ру­ши­мось до кот­ро­го ча­су. Сi­дай­те, про­шу вас!


Меронія. Спа­си­бi вам, нi­ко­ли. Да­ле­ко ди­ба­ти до­до­му. Ко­ли б ви, Євдо­кiє Кор­нiївно, зна­ли, як я сьогод­ня наг­рi­ши­ла у Гор­пи­ни Кор­нiївни; так наг­рi­ши­ла, що на­си­лу не­су свої прег­рi­шен­ня на Печерське.


Сидір Свиридович. То вкиньте ту в'язку грi­хiв у ка­на­ву, не­хай там по­то­не у безд­нi. Чи вар­то ж нес­ти та­ку не­чисть аж на Пе­черське!


Меронія. Як­би ж пак мож­на бу­ло… Так нас прий­ма­ла Гор­пи­на Кор­нiївна, так час­ту­ва­ла, так прип­ро­шу­ва­ла, що я од­ма­га­лась, од­ма­га­лась та й… (Ма­ха ру­ка­ми.)


Сидір Свиридович. Та й наг­рi­ши­ли пов­не си­то й ре­ше­то.


Меронія. Та ще й як прий­ма­ла нас! Бо Олен­ку зас­ва­та­ли. Гост­рох­вос­тий зас­ва­тав­ся. Гар­но­го зя­тя ма­ти­ме Гор­пи­на Кор­нiївна! (За­то­чується.) Про­щай­те! Зос­та­вай­тесь со­бi до­ма. (Ви­хо­дить i не пот­рап­ляє в две­рi та в вiк­но, пi­дiй­ма но­гу.) Оце як ви­со­ко по­ро­би­ли по­ро­ги! (Зна­хо­дить две­рi й ви­хо­дить.)



ВИХIД 5



Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна.


Сидір Свиридович (вда­рив­ши об по­ли ру­ка­ми). От то­бi й же­них! Ко­ли не бре­шуть оцi со­ро­ки.


Євдокія Корніївна (вда­рив­ши об по­ли ру­ка­ми). От то­бi й Гост­рох­вос­тий! Та, ма­буть, i не бре­шуть, бо аж втрьох од­но го­во­ри­ли.


Сидір Свиридович. Ав­жеж утрьох труд­но бре­ха­ти, не те що од­но­му. От то­бi вте­ря­ли ро­зум­но­го чо­ло­вi­ка! Де ж те­пер дос­та­неш та­ко­го ро­зум­но­го зя­тя?


Євдокія Корніївна (з пла­чем, взяв­шись за го­ло­ву). Ой бiд­на моя го­лi­вонька! Що ж то ста­неться з на­шою Євфро­син­кою? Де ж те­пер у свi­тi знай­ти та­ко­го же­ни­ха для на­шої Євфро­си­ни?


Сидір Свиридович ха­пається за го­ло­ву. Обоє бi­га­ють по ха­тi.



ВИХIД 6



Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна i Євфросина.


Євфросина (ви­хо­дить з кiм­на­ти). Що це з ва­ми ста­ло­ся? Чо­го це ви так бiд­каєтесь?


Сидір Свиридович. Де ж пак не бiд­ка­тись?


Євдокія Корніївна. Де ж пак не бiд­ка­тись! Ко­ли б ти зна­ла…

1 ... 12 13 14 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На кожум'яках, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На кожум'яках, Нечуй-Левицький"