Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

Айлі тепло усміхнулась. Мітчел зосередився на її губах, які щойно цілував. Він би з великим задоволенням повторив це ще – і не раз. Хлопець дивився на її миле обличчя, на водоспад золотавого волосся, йому так кортіло провести рукою по них. Її шовкову шкіру осяювало світло з каміна, все довкола було затишне і тепле, як і вона сама.
   — За цей вечір. — Повторила Айлі та дзеленькнула своїм келихом об його. — Смачного.
   — І тобі Десертик.
   У Айлі всередині усе наповнялось теплом, коли Мітчел її називав Десертком. Усміхнувшись, вона зробила ковток вина і задоволено «промурчала». Синьоокий, засміявся, почувши, що вона своїм «мурчанням», оцінила вино. Він теж ковтнув, міцненького, і схвально похитав головою. Поставивши келих, він узявся за їжу з божественним ароматом. Тепер була його черга задоволено "мурчати».
   — Ну як тобі «коханий»?
   — Айлі, це неймовірно смачно. Я ще тоді – у Крейга та Джессі впевнився у твоїх кулінарних здібностях, але це щось неймовірне. — Кладучи до рота ще один шматок м’яса, відповів він.
   — Дякую. Приємно чути, що тобі до смаку.
   — Не те слово до смаку! Пальчики оближеш!
   — Вибач десерту сьогодні не буде. Кондитер не встигла приготувати солоденького. — Вона знизила плечима.
   — Можна розплатитись поцілунком.
   — Смішно.
   — А ти бачиш, що я сміюсь?!
   — Я знаю, що ти жартуєш. У тебе це добре виходить.
   — Давай чесно зізнаємось.
   — У чому?
   — Що нам це обом до-вподоби.
   Фарба залила її обличчя, але вона дивилась прямісінько у його очі.
   — І що ти на це хочеш почути?
   — Правду.
   — Що це змінить?
   — Це може змінити наприклад те, що ми можемо іноді собі дозволяти цілуватись, не із-за гри, а із-за того, що це нам до вподоби. Це як бонус. Невже неможна, двом дорослим людям, іноді піддаватися простим поривам. Нам не треба буде брехати, хоч у цьому. У тебе нікого нема. У мене теж, не враховуючи виняткові ночі. — Він побачив, як Айлі засмутилась, почувши правду, про його походеньки. Але краще говорити правду, він так завжди вважав. — Мені подобається тебе цілувати. Тобі, я впевнений, теж подобається цілувати мене. Далі ми не зайдемо, просто насолода від цілунків. Обіцяю. Ну як?
   — Ого!
   — Це єдина відповідь?
   — Ні, чому ж. — Вона задерла зухвало носика.
   — То, яка ж відповідь? — він свердлив її своїм самовпевненим поглядом.
   — Твоя самовпевненість вражає.
   — Дякую, я це знаю. І пишаюсь нею. — Він хитро усміхнувся. — То ж, повернемося до твоєї відповіді. Я уважно слухаю.
   — На десерт сьогодні поцілунок. — Так само самовпевнено поводячись, як і Мітчел, оголосила Айлі.
   — Я не сумнівався, що ти розумна дівчина. А ще дуже солодка. — Він подивився на її губи.
   Вона побачила цей хижий погляд, і інстинктивно облизала губи.
   — Ну, дякую «коханий».
   — Через хвилин десять подякуєш. — Його очі заблищали.
   — А чому я?!
   — За мій комплімент.
   — Я не просила його. Ти сам захотів сказати це.
   — Айлі, Айлі, ну і гострий язичок у тебе.
   — Можливо ти правий, але ж він також і солодкий. — Вона пронизала його поглядом, та зухвало запитала. — Правда?
   — Так, це правда. І я його знову скуштую.
   Айлі збуджують його слова не на жарт. А коли Мітчел її цілує, здається вона плавиться, як віск. Скоріше б вже покінчити з вечерею, та перейти до десерту, це єдине чого зараз хотіла дівчина.
   — Скуштуєш після вечері. — Айлі закусила губу.
   — Саме так. — Він не рішуче додав: — Але, напевно, нам треба одразу домовитись.
   — Про що?
   — Що коли хтось із нас цього більше не захоче, або знайде свою половинку. Хоча я не вірю, що у когось є своя половинка. Але зараз не про це. — Мітчел зітхнув та продовжив. — У ту мить, як це станеться, ми скажемо стоп цим солодким «бонусам». Добре?
   Айлі це образило, і вона не одразу знайшлась, щоб вимовити «добре». Але вона не хотіла показувати, що не вдоволена цим, зараз важливо те – що він сам захотів цих «бонусів». Він хоче її цілувати, і це головне. А там час покаже.
   — Добре. Я згодна.
   — Я ж казав розумна дівчинка.
   — Ага. Дякую. У мене теж запитання.
   — Яке?
   — Чому ти не віриш, що у кожного є своя людина, своя половинка?
   — Просто не вірю.
   — Ти кохав?
   — Кохав. Це було перше кохання і воно в минулому.
   — А ти її вже не кохаєш?
   — Ні, не кохаю. Це було давно.
   — А твої батьки, — Айлі зам’ялась, — вони разом?
   Мітчел важко зітхнув, нібито Айлі запитала коли він «летить у космос».
   — Так разом.
   — І досі закоханні, правда?
   — Так.
   — Значить у кожного є своя половинка. — Впевнено сказала вона.
   — Кому пощастить. Але не кожному усміхається доля.
   — Треба вміти роздивитись, можливо кохання поруч.
   — Айлі, якщо ти думаєш про нас, — Він замовчав, знаючи, що образить її, але правда – це головне. — «Нас» не може бути. У нас лише домовленість і приємний «бонус». Ти розумієш?
   — Так, ти ж сам казав - я розумна дівчинка. Я і не думала про «нас». Ми можемо обійтись і без «бонусів». Але ти їх сам запропонував. Давай забудемо про це. Не буде «бонусів». — Айлі поставила тарілку на столик, та встала з крісла. — Там у холодильнику – є варення. Вибач другого десерту немає.
   Він невдоволено зиркнув на неї. Що вона собі думає?! Ну зухвала дівчина! Мітчел кипів від злості. Вона йому щойно відмовила. Такого не буде! Він розумів її, вона образилась, але відмови він не прийме. Хлопець різко підвівся з крісла, та схопив Айлі за лікоть саме тоді, коли вона хотіла вийти із кімнати.
   — Еее ні, ти обіцяла саме цей десерт. — Він відпустив лікоть Айлі, і узяв її обличчя у свої долоні. Накривши її губи своїми, він прорвався язиком у солодкий рай. Айлі застогнала від задоволення, відчувши його язик, але все одно намагалась відштовхнути хлопця. Проте їй це не вдалося. Усі інші спроби були б марними, вириватись з відти, де хочеш бути – це дурня. Тому Айлі піддалася його губам. Він не давав їй змоги думати, цілуючи її та кусаючи за губу, Мітчел втратив голову. Було лише бажання.
   Здавалось поцілунок тривав вічність, і ніхто не хотів зупинятись. Але у Мітчела  задзвонив телефон. Хлопець незадоволено застогнав, відірвавшись від ванільних губ Айлі. Він відсторонився, але все так само тримаючи її обличчя у долонях, він дивився у смарагдові очі. Дівчина важко дихала, щічки були рум’яними, а привідкриті губки, знову манили до себе. Мітчел усміхнувся, ловлячи себе на думці, як вона напевне мило та скуйовджено виглядає після ночі кохання. Айлі ж тим часом, тримаючи його сорочку в своїх жменьках, дивилась на його неймовірну, звабливу посмішку. Чому саме зараз задзвонив цей телефон? Саме це запитання вирувало у її голівці. Вона опустилась з навшпиньок, та відпустила його сорочку.
   — Відповідай на дзвінок. А я поки що приберу тарілки.
   — Дякую за смачну вечерю. І за ванільний десерт. — Його очі хитро заблищали.
   — На здоров’я. І за вечерю і за десерт. — Вона усміхнулась, та пішла збирати тарілки.
   Мітчел підняв слухавку, не дивлячись у телефон. Він не переставав спостерігати за Айлі.
   — Алло.
   — Привіт Котику. Впізнав?
   — Привіт. Звичайно.
   — Якщо ти вдома, я можу завітати з «дружнім візитом».
   — Вибач Крісті, але не сьогодні. — Він глянув на Айлі у ту мить, коли з її рук впала виделка. Ім’я Крісті, зробило свою справу. Він знав, що Айлі почне ревнувати, і це йому було до вподоби.
   Айлі кипіла від злості. Звідки узялась ця Крісті? Саме коли Мітчел дарував їй стільки насолоди. Чому мала задзвонити саме ця краля? Здавалось думки змінюються зі швидкістю світла. Та все ж, він відмовився від чогось, і можливо від зустрічі з нею. Тому Айлі тихо і задоволено зітхнула. Але це було не так тихо, як їй здавалось. Мітчел чув, як вона полегшено зітхнула, і вишкірився на усі тридцять два, задоволений її реакцією.
   — Чому Котику? — запитала томно Крісті.
   — Сьогодні я зайнятий. Якось іншим разом.
   — А якщо я більше не подзвоню, та не запропоную зустрічі?
   — Крісті, ти мене намагаєшся шантажувати? — він засміявся.
   — Ні, просто кажу правду.
   — Тоді, що поробиш.
   — Ти нахаба!
   — Дякую за комплімент.
   — Більше не дзвони мені!
   — Це ти подзвонила. — Нагадав він їй.
   — Бовдур! — Крісті на цій емоційній ноті поклала слухавку. Мітчел зробив теж саме. Він подивився туди, де щойно була Айлі, але її як вітром звіяло.
   Пішовши на кухню, він побачив її. Айлі мила посуд, і щось наспівувала. Він усміхнувся, почувши, що саме вона муркоче собі під ніс – це була пісня  Andalouse6.
   — Допомогти?
   Айлі зойкнула, не очікуючи появу Мітчела. Він засміявся, її реакція його повеселила.
   — Тобі смішно?! Ти мене ледь до «інфаркту» не довів.
   — Вибач, я не хотів тебе налякати. Ну що, допомогти?
   — Дякую, але я вже все зробила.
   — Тоді…
   — Тоді я піду лягати. День був важкий. — Мовила вона, вішаючи рушничок на гачок.
   — А вечір теж був важким?
   — Ні. — Чесно зізналась Айлі.
   — Радий це чути. Мені вечір сподобався. — Він був не менш чесним, ніж вона.
   — І я рада це чути. Бо ми надовго у цьому «човні», добре, що ми все ж таки знайшли спільну мову.
__________________________
6 Andalouse – пісня співака Кенджи Жирака, (фр. Kendji Girac, справжнє ім'я Kendji Maillé; род. 3 липня 1996 року, Периге). Французький співак. Переможець третього сезону французької версії телепередачі «Голос» (The Voice, la plus belle voix).
   — О так! Ми навіть можемо спілкуватись без допомоги мови. — Він грайливо
 повів бровою. — Шкода, що десерт перервали.
   — Шкода.
   — Тоді може…
   — Тоді може, я піду спати.
   Він був розчарований її відповіддю. Мітчел божеволів, від однієї думки куштувати її. Проте він не міг наполягати, у них все ще попереду. Але як тепер заснути? Її цілунки завжди у його голові.
   — Так. Мені теж рано вставати.
   — Тоді надобраніч.
   — Добраніч Десертик. — Він підійшов ближче, та поцілував її у губи. Трішки потягнувши нижню губу дівчини, він почув її солодке зітхання. Це був найприємніший звук, але Мітчел вирішив пограти з нею. Він не продовжив поцілунок, хоча знав, що Айлі чекає на нього так само, як і він. Але вона сама захотіла піти спати, тому… Хай отримує те, що захотіла. Він відсторонився, усміхнувся та вийшов з кухні.
   Айлі ошелешено стояла. Провівши пальчиками по нижній губі, вона знервовано усміхнулась.
   — От бовдур! Значить захотів пограти?! Добре. Завтра тобі буде гра. — Тихо сказала Айлі, коли Мітчел зник у дверях.
   Дівчина огляділась чи все на місцях, впевнилась, що усюди порядок, та з чистим серцем пішла до своєї нової кімнати. Ідучи сходами, вона думала про батьків. Думала про те, що скоро їй доведеться підло брехати найріднішим людям на землі. Айлі на мить зупинилась, і щоб заспокоїтись набрала повні легені повітря і швидко видихнула. Трішки увійшовши у норму, її погляд прикував Мітчел, який був у своїй кімнаті.
   Двері його спальні були трішки відчиненими, і це дало змогу насолодитись неймовірною картиною. Мітчел стояв біля ліжка, та скидав сорочку. Айлі схвильовано почала роздивляватись його неймовірне тіло. Широкі плечі, вузькі талія та стегна, рельєфний торс, та в міру накачані біцепси – хлопець немов з картинки. Айлі затамувала подих, побачивши, що він узявся за ґудзик джинсів. Мітчел, одним рухом звільнився від штанів, чим змусив дівчину почервоніти. Міцні, окреслені м’язи ніг говорили про те, що він багато приділяє часу бігу та тренажерам. Те, що було нижче пояса, говорило саме за себе. Айлі була впевнена, що там все краще ніж гаразд, навіть джинси не могли приховати його гордості, але тепер дівчина упевнилась, що Мітчела природа зверх нагородила. Усе тіло манило торкнутись. Темно русі коси були лише на руках та на ногах, груди таж сама матінка природа залишила гладкими. Айлі усміхнулась, подумавши, що це для того, щоб пестити, цілувати, та проводити язиком по його пласкому животі та міцних грудях. Він виглядав, як мрія кожної жінки. Дівчина думала піти від дверей, та забрати побачену картинку з собою, а ж раптом її наче паралізувало. Мітчел зняв білизну, але шкода, що він був повернутий спиною до неї. Але і цього було достатньо, щоб викликати ще більше бажання, яке вже і так закипало в Айлі. Дівчина інстинктивно звела ноги, дихання прискорилось, а серце вилітало. Думки про те, як вони у ліжку займаються  коханням, змусило дівчину голосно ковтнути. Злякавшись, що Мітчел почув її, Айлі швидко пішла до своєї кімнати. Вона вбігла у спальню, та зачинила двері. Всівшись на ліжко, перед її очима знову та знову, з’являвся образ шотландця.

   Мітчел широко, задоволено та самовпевнено усміхнувся. Він зрозумів, що Айлі проходила повз його спальні, та побачила його у костюмі Адама. Він був упевнений, що вона повністю задоволена побаченим. Його самооцінка, здавалось, не могла піднятись ще вище, бо вже не було куди. Проте виявилось, що ще не через край. Він був задоволений тим, що Айлі, як і усі дівчата зачаровуються ним. Але, ще ніхто так не дивився на нього, не зітхав так щиро, та не цілував його з бажанням дарувати і йому ніжність. Усі жінки хотіли у ліжку отримувати, а не ділитись. Звичайно секс з ними чудовий, проте це був скоріше обмін. Задоволені жінки, віддячували йому тим же. Він їм подобався як коханець, який знає чого бажає жінка. Між ними не було справжньої іскри, чистого бажання - це був лише фізичний контакт, випускання пару та інстинкт. І жінки з якими він був, хотіли того ж чого і він – просто сексу. Але це було до цього часу. Коли він уперше поцілував Айлі, він відчув те, чого раніше у його житті не було. Він хотів віддавати, і Айлі теж. Від цього кров закипала, розум не працював, і чим більше хотілось дати їй у поцілунку, тим більше він отримував насолоди. Він божеволів від того, як вона відповідає на його цілунки. І йому лише від одної думки, ставало неймовірно приємно, що він може цілувати її, коли забажає. З цими думками він пішов у ванну.

   Айлі тремтіла, як осиновий листок. Її переповнювали емоції. Вона бажає цього прекрасного, норовливого чоловіка. Його цілунки, погляд, тіло – усе манило. Підглядаючи за ним, її єство прокинулось від давнішньої сплячки. Їй кортіло опинитись у його ліжку та в його обіймах, проте вона розуміла, що крім поцілунків їй зась до усього іншого. Краще так, ніж не відчувати його пестощі узагалі. Ці поцілунки, якими він її пригощає, це щось неймовірне. По шкірі у мить, пробігають «мурашки». Їй подобалось знати - те, що йому до вподоби, як вона його цілує. Він сам запропонував те, від чого тільки дурепа відмовилась би. Вона не із таких. Кожного дня відчувати його губи на своїх, що може бути кращим, а ніж це.
   Дівчина усміхнулась своїм думкам. Як тепер заснути? Після побаченої картини сон, як рукою зняло. Айлі пройшлась поглядом по кімнаті, та знайшла собі заняття доки не захоче спати. Вона вирішила розпакувати речі, а потім піти у ванну, прийняти душ, а потім в обійми «Морфея»7.