Читати книгу - "Магічна академія Вастус, Julybookss"

Всі наступні пари я не викидала з голови слова професора. Про які додаткові заняття він хоче поговорити? Чи це просто причина щоб поговорити про вчорашнє?        Невже буде вибачатись чи просто скаже, що це була помилка і нам треба забути про це? Так я й сама не проти забути, було б так легко це зробити. Як тільки закінчились заняття, я тягнула час як могла. Сходила в столову ще раз поїла, пізніше ще зайшла в кімнату. Та вот на годиннику була вже 4 вечора, дальше тягнути час не вийде. Йшла до кабінету професора на ватних ногах і все надіялась, що його там не буде. Та коли мені щастило?                                                
     Я зайшла в кабінет професора Койла, сам власник кабінету метушилася біля столу. Його хаотичні рухи привернули мою увагу, він то брав книжки і ставив їх назад на полиці то сів перевіряти роботи, тримаючи їх зворотнім боком. Він був ніби десь не тут, мене взагалі не помічав. Раптом він підскочив і почав одягати свій піджак.
- Професор Койл. - покликала я. - Ви мене викликали.
- Я пам'ятаю, - відгукнувся професор. - та часу в мене нема, я спішу на побачення. Побачення! Точно! Я маю бути на побаченні! Не можна заставляти її чекати!
- Ем, професор... - не розуміла я що з ним. - з вами все гаразд?                                                                          
Та він ніби мене не чув, просто торочив, що має йти на побачення. Коли він проходив повз мене, я вирішила його зупинити. Можливо він мене потім приб'є, але тут щось було не так. Я зловила професора за руку та міцно тримала. 
- Думаю вам варто відпочити. - як дитині говорила я. - Давайте ви підете в свою кімнату і ляжете спати?
- Я маю бути на побаченні! - крикнув він. - Я не можу заставляти її чекати!
     Я не розуміла що з ним і що мені робити, та знала що відпускати його не варто. Мені потрібно було якось привести його до тями і я не придумала нічого кращого ніж зарядити йому ляпас. Як тільки моя рука прилетіла по щоці професора, його очі ніби розтуманились і він витріщився на мене.
- Амелія? - здивувався професор. 
- З вами все добре? - вирішила ще раз запитати.
- Абсолютно. 
      Не встигла я його запитати, що це було, як він своїм тілом притиснув мене до столу, а губи накрили мої. Невже не спрацювало і тепер його божевілля спрямувалось на мене? Тоді все дуже погано, бо заставити себе відштовхнути його я не змогла. Спочатку я запанікувала, та його губи швидко викинули любі думки з голови. Було плювати до кого він там йшов на побачення, хотілось щоб це божевілля не закінчувалось. Руки професора опинились на моїх сідницях і все сильніше притискали мене до його тіла. Навіть не представляю чим би це все закінчилось та тут двері в кабінет різко відчинились, що заставило нас відірватись один від одного. 
- Якого чорта тут відбувається?! - була в ярості професор Самерс. - Поки я тебе чекаю внизу, ти вирішив перепихнутись з адепткою?!
- Зачекай мене в своєму кабінеті. - відповів їй професор Койл, дивлячись на мене.
- Що?! - ще більше розізлилась жінка. - Ти взагалі з розуму з'їхав?! Я маю чекати поки ви закінчите?!
- Я сказав чекай мене в кабінеті! - з ще більшим нажимом сказав Койл. - З тобою я дуже серйозно поговорю, але пізніше!                                                                                                                                          
    Професор Самерс гримнула дверима та залишила нас у двох. Дивитись в очі професору було стидно. Навіть не знаю за що більше - за поцілунок чи за ляпас.
- Як ви догадались, що я під любовними чарами? - здтвував мене своїм питанням професор.                                                                                          
- Я не догадалась... - розгублено відповіла. - Тобто... я побачила що з вами щось не так. Пробачте за ляпас, я не знала...                                                                                                     
- Не треба вибачатись. - перебив професор. - Ви мене привели до тями і це головне.
- Ви знаєте хто на вас наклав любовні чари? - вирішила запитати.                                                                           
- Догадуюсь. - коротко відповів Койл.
   Тут важко не догадатись, якщо професор Самерс чекала його, то на побачення він йшов до неї. Цікаво, на що вона розраховувала.                                                                           
- Ви мене викликали поговорити про додаткові заняття. - вирішила перейти до справи, заради якої прийшла сюди.
- Будете займатись зі мною додатково некромантію. - сказав професор та протягнув мені листок зі свого столу. - Ось список книг, які пригодяться  та розклад занять.
- Для чого вам це? - не розуміла з якого дива така доброта.
- Наскільки я знаю, професор Самерс відмовилась з вами займатись. - пояснив Койл. - А розвивати вашу магію потрібно. Тому можете не дякувати.                         
Зрозуміло, що пояснювати мені він нічого не буде. Я вже збиралась покинути кабінет професора, та вирішила вияснити.                                                                           
- Професор...- не знала як почати.
- Слухаю
- А чому ви мене... - щоки почервоніли. - Для чого ви мене поцілували?                                                                           
   Сказала і видихнула. Підняла очі на професора, а він посміхався. Просто стояв і посміхався.
- І що смішного? - обідилась я.
- Ви смішно червонієте. - відповів Койл.
- То ви заради сміху мене поцілували? - починала закипати я.                                                                                                    
- Не скажу що це було неприємно...- відповів професор і я ще більше почервоніла. А він, зараза, почав сміятись.
- Та ну вас, - обідилась і вирішила покинути кабінет. - не буду більше вас рятувати.                                                                            
Вже біля дверей мене зупинив голос професора. 
- Амелія... - прозвучало серйозно і я обернулась. - дякую.
Я вийшла з кабінету та зачинила за собою двері.