Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Гніздо Кажана 📚 - Українською

Читати книгу - "Гніздо Кажана"

1 284
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гніздо Кажана" автора Дарина Гнатко. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 76
Перейти на сторінку:
життя, ділити з ним постіль, народжувати йому дітей, зустрічати з ним старість… І раніш не видавався він їй таким, як зараз, а зараз просто щось трапилося з нею, певно, що то була недоречна туга, жаль за Назаром, бажання повернутися до нього, котре прокинулося в ній так невчасно. Не час про це думати, та про таке думати вона вже взагалі не мала би, не зараз, коли має їхати до його — нареченого свого — будинку, коли погодилася стати йому дружиною. Вона дала згоду, вона мала це зробити заради добробуту своєї родини, зрештою, заради Мері, котра аж ніяк не повинна жити у жахливих кімнатах удови Громової, не повинна страждати у злигоднях тільки тому, що батько їхній підпався під ганебну слабкість, й те, що Ліза — бажає чи не бажає, — то не було вже так важливо. Вона мала терпіти.

Кажановський допоміг забратися до карети спочатку Ванді Семенівні, бабусі Лізи, потім маман із Мері, а коли дійшла черга до застиглої Лізи, то він не подав їй руки, як іншим жінкам, а легко вхопив її за тонкий стан міцною рукою й підняв над землею. Від несподіванки вона вхопилася за його широкі плечі, поглянула вниз і зовсім поряд побачила його сірі очі, котрі зараз потемнілися до кольору грозової хмари.

— Я буду рахувати кожен день до нашого весілля, — прошепотів він тихо, так тихо, аби почула лиш вона одна, й вправним рухом підсадовив її до карети. Потім легко заскочив сам, дверцята за ним зачинилися, й карета стрімко зірвалася з місця — геть із рідного міста Лізи, кудись у невідоме майбутнє, де вже не буде звичних їй з дитинства місць, і Назара не буде в житті її там, куди мчала їх багата, лискуча чорна карета Кажановського. Не повернути їй більш колишнє кохання, і як то не було гірко — мала зосередитися на майбутньому, мала змиритися з шлюбом із чоловіком, котрий усівся в кареті на сидіння навпроти неї, поряд із геть розчервонілою Мері, й потемнілі очі його з незрозумілою напругою вп’ялися в її лице. Й цей новий погляд його, котрого вона раніш якось не помічала за ним, — він наче діяв їй на нерви, викликаючи незрозуміле, не надто приємне почуття, під владою котрого хотілося їй знову втекти від нареченого, заховатися кудись, та як це зробити в кареті, котра швидко мчить уперед? За хвилину вона не віднайшла нічого кращого, як просто заплющити очі й удати, що задрімала, зобразити втому, аби не бачити його незрозумілого й пильного, наполегливого погляду, та все одно, навіть з заплющеними очима, вона відчувала на собі його погляд так гостро, мов він простягував руку й доторкався до неї своїми довгими, сильними пальцями.

Так, удаючи поснулу та погойдуючись у кареті, Ліза й справді несподівано для себе задрімала, й пробудив її гучний, просто оглушливий удар грому. Вона схопилася, відразу ж широко розплющивши великі зелені очі, й ледь роздивилася у напівпітьмі лиця Мері та Кажановського навпроти. Потім яскраво-рожевим спалахом сяйнула блискавка, й вона змогла роздивитися обличчя сестри — бліде та перестрашене, й Мері ледь не тулилася до спокійного, трішки замисленого Кажановського. Поряд Лізи маман з напруженим лицем дрібно-дрібно хрестилася й шепотіла собі під носа молитву, котру Ліза пам’ятала ще з дитинства й котра заспокоювала її часто під час розгуляння погрозливого негоди, — «Свят-свят-свят, Господь Саваоф, свят…» Маман вірила в силу тої молитви проти грози та блискавиць.

Ліза заблимала заспаними очима.

— Що трапилося?

— Нічого, — почувся спокійний та впевнений голос Кажановського. — Просто гроза… — Новий, надзвичайно оглушливий удар грому змусив Мері застогнати, й, забувши про всі правила, вона прямо таки вчепилася побілілими пальцями в рукав сюртука сусіда, на що той лиш поблажливо всміхнувся. Коні дещо настрашено заіржали, й наступної миті карету досить неприємно та відчутно струсонуло.

Маман ревно захрестилася.

— Господи, помилуй, як же гримнуло!

— О, для нас це звична річ, — промовив Роман Якович.

— У вас так часто трапляється бути негоді? — Ліза недовірливо поглянула на Кажановського, лице котрого ледь виднілося у напівтемряві, яка знову запанувала в кареті. — Дивно, але у нас, у Миргороді, майже увесь час ясна та гожа днина, грози не було давно…

Кажановський тихо розсміявся.

— Так то у вас, у Миргороді. А у нас тут часом таке трапляється! Чи ви не знаєте, що мій пращур був, за переповідками, чаклуном?

Щось у його голосі — холоднувате та вороже — змусило відчути Лізу, як спиною прокотився неприємний холод якогось… наче потойбічного страху.

— Щось чула, — обережно відповіла вона.

Кажановський незрозуміло гмикнув.

— Щось чули? А я з цим зростав і все чекав з острахом, що ось будь-якої миті в мені може прокинутися дух невпокоєного пращура-чаклуна Данила Кажана і я одним лиш поглядом зможу відчиняти замкнені двері, або ж заввиграшки запалювати вогники на свічках, або ще щось подібне. Хоча всі чекали, що ці здібності вспадкує Ярослав, дуже вже він вродився схожим на чаклуна-пращура, а зараз так особливо сильною зробилася та схожість.

Маман перехрестилася.

— А… а він успадкував? — якось невпевнено, нерішуче запиталася вона, й Кажановський знову розсміявся.

— А хто його знає? Ярослав дуже потаємна людина, завжди таким був, а після самогубства дружини та його потаємність, мені так видається, й узагалі набула хворобливих форм. — Він легенько стиснув маленьку ручку Мері. — Але давайте полишимо цю розмову, поки наша чарівна Марія Павлівна геть не знепритомніла від страху. Не звертайте уваги, моя люба, на ті теревені про чаклунів та нечисть. То я просто так жартував з Елізою та вашою маман, нехай мені за то язик дурний всохнеться. Усі ті розмови про чаклуна Данила Кажана — то все є побрехеньками старих пліткарів та пліткарок, чого вони тільки не навигадують. Так що не бійтеся, люба Марія Павлівно, то все вигадки, котрі не мають попсувати вашого перебування у моєму маєтку.

Мері вдавано хоробро посміхнулася.

— А я й не боюся, — запевнила вона, хоча голос її тремтів від страху, похмуре надвечір’я, що западало навкруги, залило яскравим світлом блискавки, а грім, мов насміхаючись із її неправдивих слів, ударив з новою силою.

Карета різко звернула.

— Майже приїхали, — весело сповістив Кажановський.

Ліза побачила, визирнувши у віконце, що карета стрімко котиться широкою дорогою, обсадженою стрункими ясенями, а за завісою дощу, котрий лився на землю, темніють

1 ... 12 13 14 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гніздо Кажана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гніздо Кажана"