Читати книгу - "Смерть на Нілі"

Пуаро кивнув.

– У вас ясний розум. Так, минулого не повернути. Слід сприймати все, як воно є. І деколи, мадам, це все, що можна зробити, – прийняти наслідки минулих вчинків.

– Ви хочете сказати, – мовила дівчина недовірливо, – що я нічого не можу вдіяти, геть нічого?

– Майте сміливість визнати це, мадам. Така моя думка.

Ліннет повільно продовжила:

– А не могли б ви… поговорити з Джекі… з міс де Бельфор? Напоумити її?

– Так, це я можу. Я поговорю з нею, якщо хочете. Але не чекайте багато. Мені здається, мадемуазель де Бельфор так одержима цією ідеєю, що її ніщо не переконає.

– Але ж ми можемо бодай щось зробити, щоб вибратися з цієї складної ситуації?

– Звісно, ви можете повернутися в Англію, облаштуватись у власному будинку.

– Навіть тоді, думаю, Жаклін може поселитися поряд, щоб я бачила її щоразу, прогулюючись садом.

– Це правда.

– Крім того, – додала дівчина, – не думаю, що Саймон погодиться на втечу.

– А як він ставиться до всього цього?

– Він лютує, дуже лютує.

Пуаро задумливо кивнув.

Ліннет запитала з благанням у голосі:

– Ви… ж поговорите з нею?

– Так, авжеж, та гадаю, я нічого не доб’юся.

– Джекі така непередбачувана! – різко сказала Ліннет. – Ніколи не знаєш, чого від неї чекати!

– Ви згадали про її погрози. Розкажіть про них докладніше.

Ліннет знизала плечима.

– Вона погрожувала… е-е… убити нас обох. Вона іноді дуже запальна, у ній є романська кров.

– Я розумію, – серйозно відповів Пуаро.

Дівчина знову звернулася до нього з благанням.

– Ви візьметеся за мою справу?

– Ні, мадам, – сказав він суворо. – Я не виконуватиму ваше доручення. Я робитиму все можливе в інтересах людства. Лише це. Ця ситуація дуже складна й небезпечна. Я зроблю все, що можу, щоб залагодити справу, але не певен, що є шанси на успіх.

Ліннет Дойл повільно мовила:

– Але моїх інтересів ви не відстоюватимете? – Ні, мадам, – сказав Еркюль Пуаро.

Розділ четвертий

Еркюль Пуаро знайшов Жаклін де Бельфор, коли вона сиділа на каменях, що височіли над Нілом. Він був майже впевнений, що дівчина ще не лягала і він знайде її неподалік у саду.

Вона сиділа, підтримуючи долонями підборіддя, і навіть не озирнулася, почувши, що він наближається.

– Мадемуазель де Бельфор? – запитав Пуаро. – Дозвольте трохи поговорити з вами.

Жаклін ледь повернула голову. Слабка усмішка заграла на її вустах.

– Звичайно, – сказала вона. – Ви мсьє Еркюль Пуаро, так? Спробую вгадати. Ви тут на прохання місіс Дойл, яка обіцяла вам щедру винагороду, якщо ви виконаєте її доручення.

Пуаро сів на лавку біля дівчини.

– Частково ваші припущення правдиві, – відповів він, усміхаючись. – Я щойно говорив з місіс Дойл, але я не прийняв від неї винагороди, точніше кажучи, я не працюю на неї.

Жаклін уважно подивилася на детектива.

– То чому ви тут? – різко запитала вона.

Еркюль Пуаро відповів запитанням:

– Ви раніше мене бачили, мадемуазель?

Вона похитала головою.

– Ні, не думаю.

– А я вас бачив. Я сидів біля вас у ресторані «У тітоньки». Ви були там із Саймоном Дойлом.

Обличчя дівчини стало кам’яне.

– Я пам’ятаю той вечір… – мовила вона.

– Відтоді, – продовжував Пуаро, – багато чого сталося.

– Так, як ви й сказали, багато чого сталося.

Її голос переповнювали відчай і гіркота.

– Мадемуазель, я говорю з вами як друг. Поховайте своїх мерців!

Здавалось, ці слова її приголомшили.

– Що ви маєте на увазі?

– Забудьте про минуле! Подивіться в майбутнє! Те, що зроблено, – уже зроблено. Жаль нічого не вирішить.

– Я впевнена, що дорогій Ліннет це було б до вподоби.

Пуаро махнув рукою.

– Я не про неї зараз думаю! Я думаю про вас. Ви страждаєте, так, але те, що ви робите, лише продовжить ваші страждання.

Жаклін похитала головою.

– Ви помиляєтеся. У деякі моменти я майже щаслива.

– І це, мадемуазель, найгірше.

Вона швидко глянула на чоловіка.

– Ви не дурень, – сказала вона. І повільно додала: – Я вірю, що ви намагаєтеся допомогти.

– Їдьте додому, мадемуазель. Ви молода, розумна, перед вами весь світ.

Жаклін знову повільно похитала головою.

– Ви не розумієте або не хочете зрозуміти. Саймон – то мій світ.

– Кохання – це ще не все, мадемуазель, – м’яко відповів Пуаро. – Тільки замолоду ми так думаємо.

– Ви не розумієте, – вона хитнула головою та зиркнула на детектива. – Ви все про нас знаєте, еге ж? Ви говорили з Ліннет? І ви були в ресторані того вечора… Саймон і я кохали одне одного.

– Я знаю, що ви кохали його.

Дівчина відразу ж вловила його інтонацію. Вона повторила з натиском:

– Ми кохали одне одного. І я любила Ліннет… Я довірилась їй. Вона була моєю найкращою подругою. Ліннет завжди могла купити все, що забажає. Вона ніколи ні в чому собі не відмовляла. Побачивши Саймона, вона зажадала його та просто забрала собі.

– І він дозволив… купити себе?

Жаклін повільно похитала темною голівкою.

– Ні, не зовсім так. Якби це було так, мене б тут зараз не було… Ви натякаєте, що Саймон не вартий, щоб ним переймалися… Якби він одружився з Ліннет заради грошей, то справді було б так. Але він одружився з нею не через її гроші. Усе набагато складніше. Існує така річ, як спокуса, мсьє Пуаро. І гроші тут на руку. Бачте, Ліннет мала певну ауру. Королева у своїх володіннях, юна принцеса, розкішна до кінчиків пальців. Наче декорації в театрі. Біля її ніг лежав увесь світ, один з найбагатших і найпривабливіших англій ських лордів хотів одружитися з нею. А натомість вона обирає якогось маловідомого Саймона Дойла… Вам не здається, що це його вразило? – дівчина раптово провела рукою. – Гляньте на місяць. Ви добре його бачите, еге ж? Він справжній. Але якби засяяло сонце, ви б його уже не бачили. Так і з нами сталося. Тим місяцем була я… Коли зійшло сонце, Саймон більше не бачив мене. Його осліпило. Він не міг бачити нічого, крім сонця, – Ліннет.

Вона на мить затихла й продовжила:

– Так що, бачте, то все лише засліплення. Ліннет оп’янила його. А ще ця її абсолютна впевненість, її звичка командувати. Вона настільки впевнена в собі, що змушує інших повірити їй. Мабуть, Саймон проявив слабкість, людина він дуже проста. Він кохав би мене, тільки мене, якби не з’явилася Ліннет і не викрала його на