Читати книгу - "Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш"

- Вставай, - він допомагає мені підвестися, притримуючи за руку.

Ноги підкошуються, я все ще намагаюся розібратися у тому, що відбувається. Дивитись йому в очі як мінімум соромно. Я не знаю, як поводитися після всього цього. Розуміння не маю.

- Іди, - віддає наказ. Його голос звучить беземоційно. Ніби щойно між нами нічого не сталося.

– Куди? - Вимовляю хрипким голосом. Я не розумію, куди й за чим йти. Не знаю, що він хоче від мене.

Барнс застібає штани, але перед собою я нічого не бачу, окрім ліжка. Чи в мене виборчий зір у ситуації, що склалася?

- У ванну йди. Вмийся і приведи себе в порядок, - обхоплюю себе руками за плечі й повертаюсь до нього обличчям.

- А ти? - Запитую без задньої думки.

– Мені піти з тобою? – Я розгубилася після такого питання. Просто стою та плескаю очима. Що йому відповісти? На що він натякає? Адже це натяк чи просто жарт? Чи Річард хоче мене збентежити ще більше? Хоча... Куди ще більше?

- Ні, мабуть, - я вимовляю відповідь невпевнено, тому що збентежуюся. Не розумію, навіщо він це запитав, для чого?

- Точно? - Чоловік починає посміхатися, його веселить моя невпевненість, - а то я допомогти можу, - в цей момент мої щоки спалахують. Йому не потрібно домовляти свою фразу, як я відразу зриваюся з місця і мчу у ванну.

- Мені б одягнутися. Я хотіла б позичити в тебе сорочку. - Мені ніяково просити про таке. Мені взагалі зараз дуже ніяково, і я не знаю, як у таких ситуаціях поводяться інші. Маю сумнів, що так, ніби нічого не сталося.

Боковим зором помічаю, що він прямує до шафи зі своїм одягом. Я швидко вмиваюся і навіть знаходжу тюбик із зубною пастою. Видавлюю її одразу в рот, бо немає бажання й часу шукати щітку.

У кімнаті дуже тихо і я не чую присутності Річарда. Він пішов чи чимось зайнятий? Наприклад, переглядом мого телефону та читанням повідомлень. Мене немов осяює. Пересмикує раптово і ноги самі несуть мене на вихід.

У дверях я помічаю, що Барнс все ще стоїть біля шафи, але, почувши мене, обертається. Я роблю найбільшу помилку і переводжу нервовий погляд на ліжко, щоб переконатися, що телефон все ще там. Чоловік, примружившись, слідує за моїм поглядом і в його очах прострілює розуміння. Я вчасно себе смикаю і намагаюся вдати, що нічого такого не трапилося. Виходить навіть натягнуто посміхнутися, але не виходить позбутися враження, що він щось запідозрив. Барнс стоїть із білою сорочкою в руках, і я наближаюся до нього, щоб узяти її. У мене є ідея, і я сподіваюся, що її вдасться здійснити.

- Дякую. Я хотіла б найближчим часом заїхати до себе додому і забрати свої речі. Хоча б одяг та всякі дрібниці. Не можу ж постійно просити в тебе сорочки. - Нерви пустують і я верзу всяку нісенітницю, але речі все одно мені потрібні.

– Купиш нові. - Його пропозиція звучить привабливо, тому що я не хочу повертатися в той будинок, який, швидше за все, вже і не мій зовсім. Якби не брат, то в мене від нього не було б теплих спогадів.

- Добре, як скажеш, - цікаво, він повірить у те, що я можу бути слухняною чи щось запідозрить. Барнс не дурень, але я молюся всіма мовами, щоб він ні про що не здогадався. Як йому ще пускати пилюку в очі, щоб переконати мужика в тому, що я дурнюня з яскраво вираженою зміною настрою?

Вихоплюю з його рук сорочку та йду у бік ванної.

- Мені потрібно прийняти душ.

Він же мені не відмовить у подібному, тому впевнена майже на сто відсотків, що виграла невелику перевагу. Зараз головне непомітно нахилитися і взяти з ліжка телефон, коли я його проходитиму. 

Трохи везіння і я майже зробила задумане, як тут лунає вібрація та неприємна мелодія, від якої мене перекручує. Це привертає увагу Барнса, і в цю саму секунду я відчуваю його палкий погляд на своїй спині. Часу немає, тож я дію на емоціях, хапаю мобільний і просто біжу у ванну.