Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 129 130 131 ... 164
Перейти на сторінку:
Іване Карповичу, ви мені й потрібні! — радісно закричав він, коли побачив мене. Я його не знав, але він мене знав.

— Я — штабс-капітан Івлєв! Мені про вас розповідав покійний Петро Миколайович Нестеров!

— Слухаю вас, — згадав я наші пригоди зі знаменитим авіатором, який загинув десь у Галичині.

— У мене наказ привезти вас до штабу десятої армії!

— Стійте! Як це так? — Це виліз із бліндажа Ліпський. У самих кальсонах, спухлий, нечесаний, ледь на ногах тримався. — Іван Карпович поступив до мого батальйону, і я його не віддам!

— Наказ командувача армії! — суворо сказав Івлєв і подав Ліпському аркуш із печаткою. Я зазирнув і побачив підпис командувача армії Фадея Васильовича Сіверса.

— Але для чого? — скривився Ліпський.

— Не можу знати! — відповів Івлєв. — Іване Карповичу, збирайтеся, і летимо. У нас дуже мало часу!

— Слухаюсь, ваша благородь, — зітхнув я, бо не дуже хотів забиратися з бліндажа Ліпського, де було затишно і кулі не свистіли над головою. Але наказ є наказ.

У бліндажі Ліпський наполіг, щоб я випив подорожню, ми тепло попрощалися, він сподівався, що невдовзі я повернуся, а я чомусь думав, що ні. Ось ми вже бігли лісом зі штабс-капітаном Івлєвим. Той поспішав.

— А в чому справа? — поцікавився я.

— Наказ був доставити вас до штабу фронту якомога швидше.

— Для чого?

— Німці щось затівають.

— А я тут до чого? — Моєму здивуванню не було меж.

— Ну, вони щось дивне задумують, загадкове. То, як я розумію, вирішено було попросити про допомогу найкращого сищика імперії.

— Слухайте, я ж злочини звик розплутувати, а не військові маневри!

— Іване Карповичу, наказ був доставити вас до штабу, — розвів руками Івлєв.

Невдовзі ми вийшли з лісу, я побачив аероплан, що стояв при дорозі, розчищеній від снігу силами батальйону. Аероплан охороняло кілька солдатів. Віддали честь штабс-капітану, один попросив мене підписати журнальчик із пригодами. Я підписав. Аероплан (це був уже знайомий мені з польотів із Нестеровим «Моран») викотили на дорогу, солдати крутнули гвинт. Івлєв трохи почекав, потім покотив дорогою. Ми почали пришвидшуватися, відірвалися від землі і набрали висоту. Досить швидко долетіли. На летовищі вже чекало авто, яке відвезло нас до великого панського маєтку, де тепер базувався штаб армії. Мене провели до великої зали на другому поверсі, де зібралося семеро офіцерів, з яких два генерали, а решта — полковники.

— Рядовий Підіпригора за вашим наказом прибув! — доповів я, аж трохи злякавшись такої кількості начальства.

— Іване Карповичу, прошу, сідайте, — запросив мене один із генералів, мабуть, це і був командувач армії Сіверс.

— Не можу сидіти в присутності панів офіцерів! — доповів я.

— Відставити! — наказав Сіверс. — Виконувати наказ!

— Слухаюся! — Я сів.

У кімнаті було накурено, офіцери сиділи сумні, насуплені, роздивлялися велику мапу на столі.

— Іване Карповичу, ми викликали вас із важливого приводу, — почав Сіверс. — Розвідка доповідає нам, що супротивник щось готує на лінії фронту нашої армії. Здається, наступ, але наступ якийсь дивний. Ось тут було вирито величезний котлован площею майже у кілометр і глибиною до двох метрів. Котлован копала ціла піхотна дивізія. Потім до котловану було прокладено залізничну колію, по якій зараз фіксується активний рух. Ворог до чогось готується або вдає, що до чогось готується, аби відволікти нашу увагу. Ми мусимо знати, що ж відбувається насправді. Нам відомо, що у вас є досвід повітряних розвідок разом із покійним Нестеровим, тому просимо вас узяти участь в розвідці і з’ясуванні цього питання.

Просити-то вони просили, але по очах генерала бачив я, що відмовлятися від цього прохання мені не варто.

— Служу Отєчеству! — відповів я, і офіцери усміхнулися.

— Що ж, добре. Вам треба буде вилетіти до того котловану, він за чотири версти від лінії фронту, і подивитися, що ж там відбувається. Котлован дуже добре охороняють. У тому числі і з повітря, де ворог, на жаль, поки що має деяку перевагу. Тому спочатку туди відлетить три наших аероплани, які мають відволікти прикриття німців, а потім уже полетите ви. Будьте готові до того, що доведеться витримати повітряний бій. У разі потрапляння до полону ви мусите забути про наші здогадки щодо котловану.

— Так точно!

— Що ж, можете іти. Після повернення ми чекаємо від вас доповідь.

— Так точно!

Судячи з облич офіцерів, у штабі панувала розгубленість, яка легко могла перейти у паніку. Вони зовсім не розуміли, що затівають німці, і дуже боялися.

— Ну що, Іване Карповичу, летимо? — спитав мене Івлєв, який чекав у приймальні.

— Так точно.

Ми відбули на летовище. У повітря піднялися три аероплани, які розлетілися навкруги.

— Вони мусять підлітати до цілі з різних боків. Там чергує ескадрилья «фоккерів», які заважають проводити розвідку. Ми втратили вже два аероплани, намагаючись пробитися, — розповів Івлєв. — Зараз цих «фоккерів» спробують відволікти. Ми зайдемо з тилу німців, із заходу, спробуємо пролетіти над котлованом. Часу в нас буде небагато. Вам, Іване Карповичу, доведеться не тільки роздивлятися котлован, але й провадити аерофотозйомку.

— Кого?

— Ну, це як фотографія, тільки з літака. Камерою полковника Потте, вона досить легка в застосуванні. Зараз я покажу.

Наступні хвилин десять Івлєв учив мене працювати з камерою, встановленою на літаку. Не на тому, яким ми прилетіли.

— Це «Ньюпор», найкращий винищувач із тих, що є у нас на озброєнні, — пояснив Івлєв. — Що ж, летимо.

— А можна мені взяти гвинтівку? — попросив я.

— Для чого? — здивувався авіатор.

— На випадок повітряного бою.

— Ми уникатимемо боїв.

— І все ж? — наполягав я.

— Ну добре, зараз скажу.

Івлєв кудись відійшов, потім повернувся.

— Ось, манліхер, дуже точно б’є. — Штабс-капітан подав мені гвинтівку. — Тільки патронів на два магазини, тому заощаджуйте.

— Дякую. І ще б гранат, — попросив я.

— Іване Карповичу, нас і так двоє, зайва вага нам небажана.

— Хоча б двійко.

— Ну, добре. Тільки це ж повітряний бій, там усе інакше, — попередив Івлєв.

— Я розумію.

Ми всілися в аероплан, солдат крутнув гвинт, запрацював двигун. Потім ми розігналися і полетіли. Івлєв одразу узяв убік. Згідно з мапою, він летів до боліт, де було мало німців і був шанс, що

1 ... 129 130 131 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"