Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

Пройшло чимало часу, я вже встигла оцінити соковитість і солодкість яблук з легкою терпкістю, і русалка нарешті з'явилася з моїм порятунком у руках. Сицилія посміхалася, явно задоволена своєю знахідкою.

– Ось тримай! – вручила вона мені згорток. – Це церемоніальна сукня моєї матері. Вона їй більше не потрібна, тому вона люб'язно погодилася подарувати її Вашій Високості.

– Що Вибач? – очманіла я від почутого. – Це ти про мене?

– Ну так. Чарівний народ усе знає, – посміхнулася вона мені. а потім продовжила. – Та і хто як не її високість може розуміти мову кожної чарівної істоти, – підморгнула вона мені. А я забравши пакунок, натомість вручила їй яблука. 

– На, їж, вони дуже смачні, – усміхнулася я, а в русалки від виду фруктів аж загорілися очі. – А мені сукню точно можна одягати, для яких вона церемоній? – через брак іншого одягу, мені краще б мовчати, але все ж таки було цікаво.

– Все гаразд, не хвилюйся, ти ж з іншої раси, тому на тебе не поширюються наші правила та традиції, – відмахнулася вона, смакуючи яблуком.

– Ну, якщо ти так кажеш…, – і я почала розгортати пакунок. – Його треба буде якось висушити, бо складно буде одягати, – зауважила я.

– Ох, точно, – щось згадала вона. – Справа в тому, що одягати його потрібно під водою.

– Як під водою? – здивувалася я, що знову в воду лізти доведеться.

– Так, сукня шилась підводними майстрами, з наших матеріалів. Тому для наземних це нюанс: її треба одягати лише під водою. Не бійся, я тобі допоможу, тож давай пірнай. – І мені нічого не залишалося, як послухатись Сицилію. Я повільно поринула у воду, і зауважу, що її прохолода вже не була мені настільки приємною як раніше, пірнула з головою і розплющила очі, тому мені було легше одягатися. Русалка мені непогано допомагала і сама я точно не розібралася б. Завершальним штрихом вона пов'язала мені пояс на талію, і дала сигнал, що настав час виринати. Це добре, бо більше я б уже не витримала там.

– Фух, – почала я жадібно ковтати повітря.

– Тепер можеш спокійно виходити на сушу і побачиш, що станеться із сукнею, – посміхнулася вона мені.

Як же незручно було вилазити з води і збиратися на цей камінь, бо сукня обліпила мене всю.

– Не можна було б висушити, а потім надіти. Так ні, тканина не та, щоб сухою одягати, – бурчала я собі під ніс. Вийшовши нарешті на берег, я відчула якесь полегшення.

– Ну ось, – сказала Сицилія.

– Що ось? – не зрозуміла я її.

– Сукня висохла.

– Оце новина! – не повірила я своїм очам. – Як таке можливо?

– На цю сукню просто накладено чари, вона підлаштовується під власника. А отже якщо ти сухопутна, воно відразу ж висохло, як тільки ти вийшла з води.

– Це так неймовірно, – сказала я з захватом і почала розглядати своє вбрання.

Сукня була дуже красива хоч і більше була схожа на халатик. Вона була синя із зеленим відливом, сама тканина була прозорою, але через те, що вона складалася з декількох шарів, виглядало все цілком пристойно. Верхній шар був довгим до п'ят, можливо навіть довший зважаючи на те що в мене не було хвоста як у русалок, з розрізом по центру десь до середини стегна, оголюючи при цьому мої ноги. Рукави широкі, а плечі відкриті, по краях сукня була розшита красивим візерунком, таким самим, як і на поясі. Поки я розглядала всю цю красу, моя рятівниця, кудись зникла, навіть не попрощавшись а я не встигла в неї запитати що означають її слова про те що правитель драконів розуміє мову всіх чарівних істот. Дивний шум і різке похолодання змусило мене забути про русалку.

– Що за..., – вирвалось у мене після того, як я побачила дракона в небі, який явно прямував до мене, – Тільки цього мені не вистачало. – у нього було довге тіло з блакитною лускою, а грива більше була схожа на біле полум'я, крізь яку виднілися ріжки. Тільки ось крил у цього дракона не було, як і в мене. – «А ось роги  в мене солідніші будуть», – гордо порівнювала я нас. Він плив небом, і більше нагадував водяну змію, через свій хвіст. Це заворожувало, адже нічого подібного я ще ніколи не бачила. А коли дракон наближався до мене, він зробив той самий прийом зі стрибками в повітрі, за допомогою заплутаних печаток, і в результаті, ні води, ні землі він не торкався, залишився парити в повітрі.

– «Зізнаюся, ти майстер змушувати інших турбуватися про себе», – раптом сказав він видихнувши з полегшенням, як мені здалось.

– Напевно, дякую? –відповіла я, не розуміючи як на таке реагувати.

– «Мої здогади були вірні, ти жива і неушкоджена», – сказав він. – «Ти збираєшся повертатись до палацу?», – його голос хоч і був якимось подвійним, але все одно здавався мені знайомим, і особливо манера вимови.

– Збираюся, а ти…, – почала я, але задумалася,  говорити чи ні. – Нік, це ти чи що? – все ж таки сказала я.

– «Право слово, я вже подумав не впізнала», – мені навіть здалося, що він усміхнувся.

– Ти, звичайно, вибач, але мені дуже кортить тебе помацати! – попередила я і відразу ж приступила виконувати сказане адже руки у мене так і чухали доторкнутися до цієї невагомої гриви. – З недавнього часу, дуже хотіла погладити дракона, – зізналася я, при цьому не помітивши, що зробила крок уперед у повітря, але при цьому не впала у воду. Я стояла біля Ніка босоніж, на такій же печатці, як і він, тільки я це зробила не у формі дракона, від чого в нього навіть округлилися очі. – Скажи, а як ти знайшов мене? – це питання раптом само спало на думку.