Читати книгу - "Кляте фентезі, Софія Чар"

Вщипнувши себе за стегно в намаганні через біль привести голову до ладу, Зоря кинула швидкий погляд на вікно. Їй треба було б якось обійти розтрощену постіль… Та для цього доведеться або шуміти, або навпаки наближатися до вовка.

Хижак був готовий до того. Ба більше, йому встигла наскучити гра в переглядання і звір повільно рушив вперед. Всього один крок, але його виявилося достатньо. У мить, коли велетенська хутряна туша наблизилася навіть на таку мізерну відстань – нерви здали. Інстинкти вимагали бігти, свідомість – пірнути у забуття, здоровий глузд – не робити різких рухів.

Перемогли інстинкти.

Дівчина ще й зрозуміти не встигла, чому звір скажено заревів, а тіло вже смикнуло до вікна. Короткий стрімкий розбіг та стрибок обірвався безславно. Нога з тріском проломила щось під грудою пір’я. Висмикнути її дівчина вже не встигла і, втративши рівновагу бухнулася носом вниз, а наступної хвилини волосся на потилиці поворухнуло гаряче дихання звіра, який з гарчанням нависнув над нею.

Тіло скувало заціпеніння. На якусь мить дівчина відчайдушно зажадала стати мармуровою статуєю. Праве, широко розплющене око, яке не потонуло в зім’ятому наматрацнику, чітко розрізнило зовсім поруч величезну вовчу лапу.

Все це вдалося зібрати в картину за мить, за яку напружене тіло встигло попрощатися з життям. На більше часу в неї вже не залишалося.

Вовчі ікла знайшли свою здобич.

Вартові, які привели сюди дівчину нікуди не зникли. Добре вишколені, вони навіть не поворухнулися, коли з-за закритих дверей раптом пролунав голосний дівочий крик.

Їх справою було простояти тут до світанку, а що відбувалося в кімнаті… Мало залишитися в кімнаті. Адже так веліли господарі.