Читати книгу - "Чорний дім"

здавалося, що я ледь можу пригадати, що сталось. У моїй голові все було неначе в тумані. До того ж у мене не було часу думати про це. Маленькій Ненсі ставало дедалі гірше, тож я мав піклуватися про неї тоді, коли не був на роботі. Док дав їй щось, щоб збити температуру, і їй поліпшало, тож ми могли пити пиво, курити всяке лайно і кататись на мотоциклі, як раніше, але вона насправді була іншою. Наприкінці серпня їй знову стало гірше, мені довелося відвезти її в лікарню. На другому тижні вересня, хай як тяжко вона боролась, Маленька Ненсі пішла з життя.

— Яка завелика була Маленька Ненсі? — запитує Джек і уявляє жінку завбільшки, як Мишеня.

— Маленька Ненсі Хейл статурою і на зріст була приблизно такою ж, як Тенсі Френо, — каже Мишеня, здивувавшись такому запитанню. — Якщо вона стояла на моїй долоні я міг підняти її однією рукою.

— І ви ніколи нікому про це не розповідали? — запитує Джек.

— Як я міг про це розповідати? — запитанням на запитання відповідає Мишеня. — Спершу я страшенно хвилювався за Маленьку Ненсі, а тоді це просто вилетіло з голови. Так буває після того, як тебе охоплює жах. Замість того щоб триматись у голові, воно навпаки викреслюється з пам’яті.

— Я добре розумію, що ви маєте на увазі, — каже Джек.

— Думаю, я теж, — каже Шнобель, — але я б сказав, що «Максимальна» на деякий час відкинула реальність. Проте ти справді бачив це місце — Чорний Дім.

— Чорт забирай, — каже Мишеня.

Шнобель зосереджується на Джеку.

— Ви казали, що Рибак, цей покидьок Бернсайд, збудував його.

Джек киває.

— То, можливо, він живе там і, можливо, він спорудив купу пристроїв, щоб відлякувати людей.

— Можливо.

— Тоді, я думаю, ми маємо поїхати разом із Мишеням на Шосе-35 і подивитися, чи зможе він знайти вузьку дорогу, про яку говорив. Ви їдете з нами?

— Я не можу, — каже Джек. — Спершу я маю побачитись із деким в Ардені. Думаю, вона може допомогти нам, у неї ще одна розгадка до цієї головоломки, але я не можу вам нічого пояснити, доки не зустрінуся з нею.

— Ця жінка знає щось?

— О так, — каже Джек. — Вона знає щось.

— Гаразд, — каже Шнобель і підводиться зі свого стільця. — Ваш вибір. Поговоримо пізніше.

— Шнобелю, я хочу бути поруч із вами в момент, коли ви зайдете в Чорний Дім, хай би що нам довелося там зробити, хай би що нам довелося там бачити… — Джек робить паузу, намагаючись знайти правильні слова. Шнобель погойдується на своїх підборах, він страшенно злий у прагненні вистежити лігво Рибака. — Я буду вам потрібен там. Усе набагато серйозніше, ніж ви можете собі уявити, Шнобелю. Ви зрозумієте, про що я, трохи пізніше, коли будете готовими до цього, — думаю, всі ви, — але якщо я спробую описати це зараз, то ви мені просто не повірите. Вам буде потрібна моя допомога, якщо ми туди дістанемось. Ви будете лише раді, якщо я буду поруч. Ми знаходимося зараз у небезпечній точці, і жоден із нас не хоче все зіпсувати.

— Що, на вашу думку, я можу зіпсувати? — запитує Шнобель з оманливою м’якістю.

— Будь-хто може все зіпсувати, якщо не дізнатись остаточної розгадки. Поїдьте туди, перевірте, чи Мишеня зможе знайти дім, який він бачив два роки тому, огляньте його, не заходьте всередину — для цього вам потрібен я. Після того як ви його оглянете, повертайтеся сюди, я приїду до вас, щойно зможу. Я повинен повернутися до чотирнадцятої тридцять, в крайньому разі — до п’ятнадцятої.

— Де ви будете в Ардені? Можливо, я захочу вам зателефонувати.

— Лютеранська лікарня округу Френч. Відділення «Г». Якщо не зможете знайти мене, залиште повідомлення доктору Шпіґельману.

— Відділення «Г», ха? — каже Шнобель. — Гаразд, думаю, сьогодні всі божевільні. Думаю, мені вистачить і того, щоб просто подивитися на цей будинок, оскільки я знаю, що сьогодні можу розраховувати на те, що ви поясните мені все, а то я надто тупий, щоб усе зрозуміти.

— Пізніше, Шнобелю. Тему закрито. І я б не сказав, що ви тупий.

— Думаю, ви були хорошим копом, чорт забирай, — каже Шнобель. — Хоча мені здається, що половина того, що ви говорите, — нісенітниці, я все одно вірю в це. — Він повертається і кладе руки на барну стійку. — Смердючий Сиру! Можеш виходити. Тягни свою бліду дупу з кухні сюди.

19

Джек виїжджає з автостоянки слідом за Грізною П’ятіркою. Нехай собі прямує у своєму північному напрямку по Шосе-93 до улюбленого місця огляду Джуді Маршалл і до її замкненого відділення, залишмо його на деякий час самого. Як і Джек, байкери прямують до невідомого, але їхнє невідоме знаходиться від Шосе-35 на захід, там, де постійно накопичується минуле, і ми хочемо знати, що вони там знайдуть. Ці чоловіки не нервують; вони досі демонструють грандіозну впевненість, з якою увірвались у «Сенд Бар». Насправді, вони ніколи не показують своє збентеження, ситуації, які зазвичай змушують людей хвилюватися, роблять їх лише сильнішими. Страх діє на них інакше, ніж на всіх інших: у рідкісні моменти, коли вони його відчувають, то намагаються, як правило, сповна ним насолодитись. У їхніх очах страх являє собою Богом дану можливість зосередити свою колективну міць. Завдяки їхній вражаючій солідарності, цю міць, здається, неможливо здолати. Для всіх нас, хто не є членом байкерської банди чи морської піхоти, солідарність — це не більше ніж вияв співчуття стражденному другу; для Шнобеля і його веселої компанії — це впевненість у тому, що хтось завжди прикриє твою спину. Кожен із них готовий допомогти один одному будь-якої хвилини, і вони це знають. Для Грізної П’ятірки їхня безпека взаємопов’язана з їхньою кількістю.

Але вони поспішають на зустріч із тим, що не має аналогів і прецедентів у їхньому досвіді. Чорний Дім — це щось нове. Ця новизна — цілковита невідомість, якщо взяти до уваги історію, яку розповів Мишеня, — усім їм просто лоскоче нерви.

На восьмій милі на захід від Централії, де рівнина оточує результат роботи Потсі, яку він виконав ще тридцять років тому, і простягається до смуги засаджених дерев, що тягнеться аж до притулку Макстона, Мишеня