Читати книгу - "Нічний подорожній, Ярослав Гжендович"

І був значно спритнішим за механізм.

Цифрал креслив йому рух наступних частин, але було видно, як вони прискорюються. Найгіршими були обручі. Якимось неймовірним чином вони могли крутитися одночасно в декількох площинах, так наче мали відразу дві осі, тож все це плавно складалося і розкладалося, обертаючись дедалі швидше, але для бойового режиму це був сонний, неквапливий рух. А все, що нахиляється в один бік, має нахилитися і в інший, усе, що підноситься, повинно впасти, а все, що закрито, в умовах постійного руху має розкритися. Це був пазл, а у пазлів є правила, навіть якщо вони складаються із неможливих фігур.

Тому він його склав.

Зістрибнувши з ямкуватого гігантського кулачкового механізму на землю і дозволивши йому від’їхати, Вуко відразу ж чкурнув зиґзаґами, немов кролик. Мав сховатися і почекати відповідного моменту або способу. Бігти чи причаїтися?

Міг вигадати щось і повернутися сюди за якийсь час.

Також міг використати факт, що Ван Дікен був переконаний, що він мертвий, і почекати, поки той з’явиться.

Треба було забиратися. От тільки чи вистачить смерті Ван Дікена? Як зупинити Музичне Пекло? Як розігнати Сад земних насолод?

Усунення самопроголошеного бога мало стати початком. Зупинкою механізму.

Йому треба було відпочити й зібратися з думками.

Пройшов крізь Пекло, знявши одяг та спорядження. Тримав усе це перед собою і просувався голий, мов одержимий, між такими ж голими, так само неквапливо перебираючи ногами. Залишив на собі лише шолом і чоботи.

Минув шибеницю, а потім велику арфу, з якої саме знімали напівживого Змія, майже порізаного струнами на шматочки. Він був живий і слабо стогнав; було видно, що його глибокі рани починають заростати. Товста, поросла бородавками потвора раптово схопила Вуко за плече. Друга, прикрита почорнілим шоломом і з хвостом ящірки, що тремтів між ногами, схопила його з іншого боку, і обидві на диво сильно поволокли Подорожнього в бік арфи.

— Ні, дякую. Може, наступним разом, — чемно сказав він і кинув вузол на землю, разом з мечем, сагайдаком і всім іншим.

А потім зламав жабі обидві лапи і сильним ударом з розвороту вбив шолом у голову ящіра. Схопив потвору за шию і ногу і кинув її в струни арфи. Пролунав мелодійний скрегіт усіх струн, а потім жахливий, свинячий вереск ящіра, коли струни почали вростати в його тіло.

Драккайнен підняв свій вузлик з землі і відновив звивистий шлях — як інші зомбі.

У Саду земних насолод було легше. Тут було більше тих, хто вештався без мети, і ніхто не заважав, пропонуючи тортури.

Побачивши «цвіркунів», він опустив вузлик на землю і заліз у клубок голих, повзаючих одне по одному тіл. Потонув у них, у плутанині слизьких від поту рук і ніг, серед губ і пальців.

А потім виплутався й підвівся. За ним потягнулося кілька рук, хапаючи його за кісточки й обіймаючи за стегна.

Драккайнен нахилився і завдав нищівного, короткого удару в саму середину обличчя занадто наполегливого Змія.

— Я ж казав: без рук. А ви… Ну не те щоб ви мені не сподобалися, але зараз у мене справді немає часу.

Він вирушив далі і за пагорбом зупинився, дивлячись на Сидячу Дівчину, яка височіла на тлі неба.

— Ти навіть не уявляєш, як я радий бачити тебе, мала, — сказав, одягаючи штани.

Вирушив далі, у бік гір.

— Десь тут потрібно зачаїтися, — пробурмотів.

Однак за мить перед ним розпустився гігантський округлий плід.

Білий, із напівпрозорими стінками, за якими виднілася фігура.

Плід розкрився, і з’явився Ван Дікен, драматичним жестом відкидаючи плащ.

— Гаразд, — сказав Драккайнен. — Ти і я. На кулаках.

Ван Дікен заплескав. Повільно і знущально.

— Я вражений. Ви наче прищ на дупі, mynheer Драков. Не знаю, як ви це зробили, але це було ефектно. А ще ви саркастичний. Ця іронія перед обличчям смерті, як це по-нормандськи! Вам усе здається, що це якась там пісня про перстень Нібелунгів? Знаєте, зробімо інакше: сьогодні саме дракон уб’є Сіґурда.

Він різко замахнувся, і в повітрі промайнув довгий ясеневий спис.

Одночасно із запуском бойового режиму.

Час сповільнився якраз тоді, коли трикутне вістря увійшло в груди Драккайнена і повільно повільно, сонним рухом пробило сорочку й вийшло з іншого боку, зі спини.

Він ухопився за древко і спробував вирвати зброю з тіла, але це було неможливо. Похитнувся, відчуваючи, як спис застрягає всередині, як ворушиться сталевим зубом у його тканинах під час кожного удару серця.

Легені, мабуть, наповнилися кров’ю. Він відчував її мідний запах і металевий солоний смак.

Він закашлявся, виплюнув кров на древко та на руки. Впав на коліна. Підвівся.

— Скажімо, це спис Одіна, — сказав Ван Дікен. — Ясеновий. Володаря воронів і повішених, друга людей. Щось на кшталт тебе. Але ти запізнився. Раґнарьок уже відбувся. Сутінки богів були минулого тижня. Зараз світанок нової ери.

Драккайнен захрипів, із зусиллям зробивши крок у бік Ван Дікена, але той акуратно його відсунув.

— Знаєш що? Мені не подобається, що тобі лишилося дві-три хвилини агонії. До того ж частина цього часу мине в непритомності. Подовжимо