Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Розділ 29

Запис у журналі спостережень: день 280

Я живий, здоровий і навіть на волі, хоча в останніх двох не впевнений, що так і залишиться.

Розмова з генералом була недовгою - він все-таки дуже зайнятий нітірі. На мене виділив цілих п'ять хвилин, і це дійсно багато, дуже багато.

Сенс розмови полягав у тому, що я, звісно, винен, що погодився співпрацювати з чужинцями, які тільки й мріють поневолити цей світ, але він може увійти в моє становище, тим паче, що це не я ухвалював рішення отримувати від них допомогу. Він пообіцяв не давати хід моїй справі і навіть поговорити щодо мене зі службою безпеки королівства, але тільки в тому разі, якщо я буду доповідати його підлеглим про будь-який контакт із чужинцями, причому до списку чужинців увійшли не тільки іносвітяни, а й громадяни інших держав.

Друга умова - пройти підготовку в його навчальному центрі і виконувати іноді завдання, які мені доручать. Загалом, я приємно здивований розмовою з ним. У моєму розумінні мене необхідно просто замкнути в допитній і видавити все, що я знаю. І сумніваюся, що зміг би протистояти допиту - все-таки я цивільна людина.

Нарік він мені і за те, що я зв'язався з трітірі, але якщо я справді люблю Сальміру, то він постарається мені допомогти і вберегти нас від гніву її родичів. Звісно, тільки в тому разі, якщо я чесно розповім усе, що знаю про чужинців, і погоджуся на подальшу співпрацю з генералом на благо майбутнього королівства. Причому це було сказано з таким пафосом, що я навіть на кілька миттєвостей задумався про все це.

На цьому розмову з самим генералом було завершено, і мене передали його підлеглим. Вони були не настільки ввічливими, але загалом мене просто лякали жахами, які коїли чужинці, і як вони, браві піддані його величності, рятують щодня світ. Якщо вірити всьому сказаному, то не дай боже вони всі зроблять вихідний день - і світ зникне від чергового підступного плану чи то іносвітян, чи то просто ворогів з інших держав.

Лише після того, як вони вирішили, що я перейнявся важливістю і честю, яку мені надали, почалося опитування про те, що я знаю про чужинців. Їх цікавило, як вони виглядають, чим дихають, що їдять, їхні сильні та слабкі сторони. Запитували мене про кожен мій крок відтоді, як мене зцілили чужинці. Якби у нас не було заздалегідь заготовленої легенди, то я б точно провалився на допиті. Але Сальміра і я постаралися створити цю легенду з урахуванням тієї інформації, що нам повідомив маг у ресторані. Її в нас було не багато, але все ж вийшло створити правдоподібну легенду на основі тих хибних думок, у які вони вірили.

Основний сенс легенди в тому, що мене не залучали для важливих завдань, що я взагалі всього кілька разів контактував із чужинцями і при цьому вони залишалися невидимими і невідчутними. Якби я сам не вірив у свої слова, то, найімовірніше, нічого не вийшло б. Але за допомогою самонавіювання зміг вселити собі легенду, і хоч глибоко в собі я знав, що це вигадка, все одно вірив у неї. Вірив у те, що чужинці доручали мені лише дрібні доручення. Сенс доручень просто в зборі різної побутової інформації та надсилання цієї інформації чужинцям. На запитання, де ми зустрічалися з чужинцями, я описав галявину, на якій свого часу знайшов тіло для Марло. Завдяки артефакту, який для мене розробив Лінгрет і який я імплантував собі в голову, у мене рівний ментальний фон із невеликими стрибками, які показували, що я хвилююся, але кажу при цьому правду. Тож невелика брехня, судячи з усього, пройшла, раз мене досі не заарештували. На випадок же, якби брехню розпізнали, у нас була заготовлена ще одна версія подій, що відбулися. Але на щастя, її озвучувати я не став.

Результат зустрічі був дивним. Це дійсно просто розмова без будь-яких особливих вимог, підписок або контрактів. Мені просто дорікнули за зв'язки з чужинцями і попросили ділитися інформацією про будь-які контакти і пройти навчання, щоб виконувати іноді їхні завдання тоді, коли військові з тієї чи іншої причини не можуть офіційно діяти. Так би мовити, бути на аутсорсі для них. Ось і все.

Я, чесно кажучи, не вірив, що все обійшлося так легко. Але ні наступного дня, ні вчора за мною так і не прийшли. Хоча спостерігачі були. Сальміра змогла відчути джерела вологи за кілька метрів від нас. Але ні в магічному, ні просто в оптичному спектрі в тих місцях нікого і нічого не було. За її словами, джерела вологи дуже схожі з такими, які вона відчуває на місці нітірі.

Взагалі, чутливість Сальміри в плані рідин просто нереально висока. Їй доводилося постійно контролювати себе, щоб не перевантажувати свою свідомість. Чого варта вода в каналізації під бруківкою або кров у пташці, що пролітала за кілька десятків метрів від неї, або ж волога у фруктах на лотках торговців. Але і повністю глушити чутливість вона не стала. Раз на п'ять хвилин Міра на кілька секунд знімала блоки з чутливості і сканувала околиці в пошуках неприємностей. Ось так вона і знайшла спостерігачів.

Тому нічим, що могло б викликати підозри, ми не займалися. Замість цього просто гуляли, виконували завдання гільдії та купували книги з магії. Нічого суттєвого знайти не вдалося, бо виявилося, що право на купівлю серйозної книги з магії можна отримати лише від академії або гільдії. І якщо дозвіл гільдії ми могли отримати, тому що в нас зацікавлені, точніше, зацікавлені в Сальмірі та її мані, що дає змогу зупиняти старіння й омолоджувати, то ось академія не любить створювати конкурентів і рідко кому, непов'язаному з академією, дає дозвіл. У гільдії ми не брали дозволу, щоб не показати справжній рівень володіння магії Сальмірою. За отриманими книгами це можна приблизно розрахувати. Тож задовольнялися лише простими книжками з магії. Загалом, нам треба створити видимість того, що ми готуємося до вступу в академію. І таких книжок для цього достатньо.

Тренування з простою магією початкового рівня ми проводили на задньому дворі готелю, і ці тренування викликали ажіотаж у дам похилого віку, а все через паразитні витоки мани в Сальміри під час тренувань. Незважаючи на значно підвищений контроль, витоки були все ще досить великими. Приблизно тридцять-сорок відсотків мани просто виливалося в навколишній простір, чим і користувалися старі баби, що збиралися на задньому дворі готелю, в якому ми живемо. Кожна з них намагалася сісти якомога ближче до Сальміри, щоб зупинити своє старіння або навіть омолодитися. Наскільки для них це ефективно, ми не знали.