Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зупини тут, десь тут! — сказав Страйк, побачивши два прикрашені білими стрічками темно-сині «бентлі» на дальньому боці майдану. Шофери балакали, скинувши кашкети під яскравим сонцем. Обидва озирнулися, коли Шпеник загальмував. Страйк скинув ремінь безпеки; тепер з-за крон дерев було видно шпиль церкви. Страйка мало не нудило — понад сумнів, через те, що за ніч він викурив з чотири десятки цигарок, не спав, ще й мав Шпеника за водія.
Страйк зробив кілька кроків уперед, тоді кинувся назад до приятеля.
— Почекай мене. Я, може, не лишуся.
І він побіг повз шоферів (ті витріщалися на нього), на ходу поправляючи краватку. Тоді згадав про стан свого обличчя й костюма. І нащо той клопіт?
Страйк прокульгав за ворота у порожній церковний двір. Церква вражала і нагадала йому про церкву святого Діонісія у Маркет-Гарборо, коли вони з Робін ще були друзями. Тиша над сонним і сонячним цвинтарем здавалася зловісною. Страйк проминув дивну, якусь язичницьку на вигляд колону з різьбленням праворуч від себе і наблизився до важких дубових дверей.
Потягнувши за клямку лівою рукою, він завагався.
— А, пішло воно все,— видихнув Страйк до себе і як міг тихенько відчинив двері.
Його зустрів аромат троянд: білі ружі Йоркширу квітнули у високих вазах і прикрашали краї лавок, на яких тіснилися гості. До самого вівтаря тягнувся ліс яскравих капелюхів. Мало хто помітив Страйка, коли той прочовгав усередину, але хто помітив — почали витріщатися. Він боком посунув уздовж задньої стіни, поглядаючи в бік вівтаря.
Робін мала вінець з білих троянд на довгому хвилястому волоссі. Її обличчя Страйк не бачив. Лубка на її руці не було, і навіть звідси він роздивився довгий пурпуровий шрам, що збігав по її руці.
— Чи ти,— почувся дзвінкий голос невидимого вікарія,— Робін Венеція Еллакотт, береш цього чоловіка, Метью Джона Канліффа, за свого законного чоловіка, щоб бути з ним поруч від сьогодні й до...
Виснажений, напружений, зосереджений на Робін, Страйк навіть не помітив, як близько підійшов до букета у високій тюльпаноподібній бронзовій вазі.
— ...в радості й у горі, в багатстві й у бідності, в недузі й при здоров’ї, поки смерть...
— Ой чорт,— сказав Страйк.
Букет, на який він налетів, перекинувся — ніби у сповільненій зйомці — і з оглушливим брязкотом упав на підлогу. І гості, і пара озирнулися на нього.
— Я... Боже, вибачте,— безнадійно мовив Страйк.
Десь у центрі зібрання засміявся чоловік. Більшість гостей негайно розвернулася до вівтаря, але кілька гостей ще супилося на Страйка і не одразу спам’яталося.
— ...не розлучить вас,— з терпінням святого закінчив вікарій.
Чарівна наречена, яка не всміхнулася жодного разу за цілу службу, раптом просяяла.
— Так! — дзвінким голосом сказала Робін, глянувши просто у вічі не своєму новоспеченому чоловіку, що з кам’яним обличчям стояв поруч, а побитій і закривавленій людині, яка щойно перекинула її квіти.
Подяки
Не пам’ятаю, щоб отримувала таке задоволення від літератури, як під час роботи над романом «Кар’єра лиходія». Це дивно — не тільки тому, що його тема страшна, а ще й тому, що в ці дванадцять місяців я була страшенно зайнята і мусила перемикатися між різними проектами, а так працювати я не люблю. І все-таки Роберт Ґалбрейт завжди був ніби моїм персональним ігровим майданчиком, і цього разу теж не підвів.
Я маю подякувати моїй звичайній команді за те, що ця моя вже не таємна особистість продовжує приносити стільки задоволення, а саме: моєму незрівнянному редакторові Девіду Шеллі, який став хрещеним батьком уже чотирьох моїх романів і завдяки якому процес редагування такий плідний; моєму чудовому агентові й другові Нілу Блеру, що від самого початку непохитно підтримував Роберта; Дібі й SOBE — за те, що дали мені виїсти всенькі ваші військові мізки; Back Door Man — за що, краще не казати; Аманді Дональдсон, Фіоні Шапкотт, Анджелі Мілн, Крістін Коллінвуд, Саймону Брауну, Кайсі Тієнсу й Дані Кемерон, без чиєї важкої праці я б не мала часу на власну роботу; і команді мрії — Маркові Гатчинсону, Нікі Стоунгілл і Ребецці Солт, без яких, правду кажучи, мені б настав кінець.
Особливо дякую членові парламенту, який надав мені можливість відвідати 35 секцію Британського Відділу спеціальних розслідувань Королівської військової поліції в Единбурзькому замку.
Дякую також двом поліціянткам, що не арештували мене, коли я робила фото периметру атомної станції у Барроу-ін-Фернесі.
Всім авторам текстів, що колись працювали з «Blue Oyster Cult», за такі чудові пісні й дозвіл використати їхні вірші в цьому романі.
Моїм дітям — Децці, Дейві та Кензу: люблю вас так, що бракне слів, і хочу подякувати за розуміння в ті моменти, коли письменницький свербіж ставав особливо нестерпним.
І останнє і найважливіше: дякую, Ніле. Ніхто не допомагав мені під час роботи над цією книжкою так, як ти.
Примечания
1
Брукняк у вікно не жбурляють з цілунком («Блу ойсте калт», «Навіженство у наступності»).
2
Напівгерой у грі твердих сердець («Блу ойсте калт», «План Маршалла»).
3
У «Барі чотирьох вітрів» — чотири вітри, // Є двоє замкнених дверей, закрито вікна, //І перші двері — справжній вхід, //А другі — ніби в дзеркалі... («Блу ойсте калт», «Астрономія»).
4
Пекло стоїть на жалях («Блу ойсте калт», «Помста Бери Джеміні», слова Патті Сміт).
5
Хіба то диво, що мій ум палає? («Блу ойсте калт», «Вогненні телепати»).
6
Ввижається: троянда сяє. //Ледь руку простягну — зникає («Блу ойсте калт», «Сльози на самоті»).
7
3 минулого, без любові («Блу ойсте калт», «Тінь Каліфорнії»).
8
Ззовні все легке й утішне, // Та всередині не смішно («Блу ойсте калт», «Це не літо кохання»).
9
...криваві письмена («Блу ойсте калт», «Передоз од самого життя»).
10
У присутності іншого світу («Блу ойсте калт», «У присутності іншого світу»).
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
