Читати книгу - "Чотири сезони"

— І от він вирішив помститися, бо вже ситий по горло, розумієте? Йому лишилося тільки поїдання пирогів, але це типу останній конкурс на днях піонерів, і всі реально від нього пруться. Приз там — п’ять баксів…

— І він виграє´ і всім показує фак! — вигукнув Тедді. — Кльово!

— Ні, там усе краще, — відмахнувся Крис. — Замовкни й послухай.

— Жиропа собі міркує: п’ять баксів — це що? На найближчі два тижні всі запам’ятають тільки те, що та кінчена жирна свиня Гоґан в жратві обскакала всіх, ага, так це ж воно, те, що треба, ходімо до нього додому, будем його дражнити до всирачки, тільки тепер будем звати не Жиропою, а Пирогопою.

Усі знову закивали, погоджуючись, що Дейві Гоґан — кмітливий чувак. Моя власна історія потроху мене розігрівала.

— Але всі очікують, що він візьме участь у конкурсі. Навіть його батьки. Чорт, та вони вже практично витратили за нього ті п’ять баксів.

— Ну так, аякже, — сказав Крис.

— І от він про це мізкує і все більше ненавидить усе це діло, бо насправді він не винен у тому, що такий товстий. Розумієте, як: у нього просто, сука, з гормонами щось не те, обмін речовин не як у людей, і…

— Оце в моєї двоюрідної сеструхи таке! — збуджено вигукнув Верн. — Чесно! Вона важить триста фунтів[139]! Кажуть, у неї там з щитоподібною залозою щось не те, чи як його там. Ну, про щитоподібну залозу не знаю, але вона реально, сука, як гора, як та чортова індичка до дня подяки, і якось раз…

— Верне, та заткнешся ти врешті-решт? — люто гаркнув на нього Крис. — Я останній раз кажу! Бог свідок! — Він узяв за шийку пляшку з-під допитої «коли», зелену, схожу на пісочний годинник, і заніс її над головою у Верна.

— А, ну так, так, вибач. Продовжуй, Ґорді. Офігенська історія.

Я всміхнувся. Вернові вставки не надто мені заважали, але, звісно, Крису я про це сказати не міг. Він же сам себе висунув на Доглядача мистецтва.

— І от він крутив це в голові, крутив, цілий тиждень перед конкурсом. У школі учні постійно підходили до нього й питали: «Гей, Жиропо, а ти скіки пирогів з’їш? Десять утопчеш? Двадцять? Нє, хрін там, вісімдесят!» А Жиропа, він їм і каже: «А звідки я знаю? Я не знаю, які то будуть пироги». І розумієте, конкурс усім цікавий, бо торішній чемпіон — дорослий, звуть його, е-е, Білл Трейнор, здається. А цей Трейнор, він не жирний зовсім. Навпаки — він сухорлявий. Але пироги як за себе кидає, і минулого року за п’ять хвилин затоптав шість.

— Цілих? — з благоговійним трепетом запитав Тедді.

— А то. Ну, а Жиропа, він на цьому конкурсі наймолодший.

— Давай, Жиропо! — збуджено загукав Тедді. — Глитай ті срані пироги!

— Розкажи їм ще про інших пацанів, які в конкурсі, — сказав Крис.

— Добре. Крім Жиропи Гоґана й Білла Трейнора, там був ще Келвін Спаєр, найтовстіший житель міста… хазяїн ювелірної крамниці…

— «Золото Ґретни», — пирхнув Верн. Крис подивився на нього тяжким поглядом.

— А ще цей хлопець, диск-жокей із радіостанції в Льюїстоні, він не те щоб гладкий, але, ну, опецькуватий. А останній — Губерт Ґретна Третій, директор Жиропиної школи.

— Йому тре’ було переїсти свого директора? — уточнив Тедді.

А Крис охопив коліна руками й радісно погойдався туди й назад.

— Ну хіба не краса? Продовжуй, Ґорді!

Я повністю заволодів їхньою увагою. Вони всі понахилялися вперед. Мене охопило п’янке відчуття влади. Я пожбурив порожню пляшку в ліс і трохи пововтузився, щоб вмоститися зручніше. Пригадую, що чув тоді спів гаїчки, десь глибоко в лісі, далеко від нас. Вона монотонно виводила свої нескінченні трелі в небо: діі-діі-діі-діі…

— І в нього виникає ідея, — сказав я. — Ще жоден пацан не додумувався до такої помсти. Настає грандіозний вечір — завершення днів піонерів. Конкурс поїдання пирогів має відбутися акурат перед салютом. Головну вулицю Ґретни перекрили, щоб люди могли по ній гуляти, а посеред вулиці стоїть величезна платформа. На ній висять святкові прапори, а спереду вже зібралася чималенька юрба. Там ще блукає фотограф із газети, хоче зробити знімок переможця з вимащеною чорницями пикою, бо виявилося, що того року пироги будуть чорничними. А, мало не забув: пироги вони мали їсти із зав’язаними за спиною руками. І от уявіть: піднімаються вони на платформу…

16

Уривок з оповідання «Помста Жиропи Гоґана», автор: Ґордон Лачанс. Уперше опубліковано в журналі «Кавалієр», березень 1975 року. Друкується з дозволу автора.

Один за одним вони піднялися на платформу й поставали біля довгого столу, вкритого лляною скатертиною. Стіл, встановлений на краю платформи, аж угинався від пирогів. Понад ним провисали разки намиста з голих стоватних лампочок, навколо яких, легенько стукаючись об скло, танцювали свій місячний танок моль та нічні комахи. Над платформою у світлі прожекторів купався довгий банер із написом «ВЕЛИКЕ ПОЇДАННЯ ПИРОГІВ У ҐРЕТНІ-1960!» Обабіч цієї розтяжки висіли старенькі динаміки, люб’язно надані Чаком Деєм із крамниці побутової техніки «Вдалий день». Торішній чемпіон Білл Тревіс був Чаковим двоюрідним братом.

Кожному конкурсанту, що виходив на платформу, зав’язували ззаду руки й розстібали спереду сорочку, як Сідні Картону[140] дорогою на гільйотину, мер Шарбонно оголошував його ім’я через Чаків гучномовець і зав’язував на шиї великий білий слинявчик. Кельвіну Спіру поаплодували лише задля годиться: попри величезне черево, яке більше нагадувало діжку для води, його зневажали, як невдаху, гіршим за нього був хіба що малий Гоґан. (Багато хто вважав Жиропу реальним претендентом на перемогу, проте надто молодим і недосвідченим, щоб показати цього року пристойний результат.)

Після Спіра представили Боба Корм’єра. Корм’єр працював диск-жокеєм, вів популярну денну програму на радіо «WLAM» у Льюїстоні. Йому вже плескали азартніше, та ще й дівчатка-підлітки ззаду повискували. Дівчатка вважали його «красунчиком». За Корм’єром на сцену вибрався Джон Віґінз, директор початкової школи Ґретни. Його зустріли теплими оплесками старші глядачі (і кількома криками «фу» — непутящі учні). Але Віґінз якось примудрився по-батьківському всміхнутися й водночас суворо зиркнути на аудиторію.

Наступним мер Шарбонно представив Жиропу.

— Новий учасник щорічного поїдання пирогів, однак ми покладаємо великі надії на його майбутнє…