Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Тихий Дін 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий Дін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тихий Дін" автора Михайло Шолохов. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132
Перейти на сторінку:
Старий пан стояв коло ґанку, одягнений у хутрову куртку і пожовклу каракульову папаху.

— От він, георгієвський кавалер. Однак, ти змужні-і-і-в, брате!

Він козирнув до Григорія і простяг руку.

— Надовго прибув?

— На два тижні, ваше превосходительство.

— Дочку то поховали. Жаль, жаль...

Григорій промовчав. На ґанок, натягаючи рукавички, виходив Євген.

— Григорій? Ти звідки?

У Грицька темніло в очах, але він посміхався.

— З Москви, у відпустку.

— Он як. Ти поранений в око?

— Так точно.

— Я чув. Який він молодець став, а, тату?

Сотник кивнув головою на Григорія, повернувся обличчя до стайні.

— Микитовичу, коні!

Поважний Микитович кінчав запрягати і, неприязно косячись на Григорія, підвів до ґанку старого сірого рисака. Під колесами легеньких дрожків хрушко шаруділа, здавлюючись, зшита льодком земля.

— Ваше благородіє, дозвольте вас прокатати, як колись?— звернувся Григорій до Євгена, улесливо посміхаючись.

"Не здогадується, бідний", — задоволено посміхнувся той і блиснув з-під пенсне очима.

— Що ж, будь ласка, їдьмо.

— Ти що ж це, допіру приїхав та вже й кидаєш молоду жінку? Не скучив хіба? — старий пан милостиво посміхнувся.

Григорій засміявся.

— Жінка не ведмідь, в ліс не втече.

Він сів на передку, підстромив під сидіння батіг, розібрав віжки.

— Ех, і прокачу ж я вас, Євгене Миколаєвичу.

— Прокати, на чай дістанеш.

— Дуже вам вдячний. І так спасибі, що Оксану мою... годуєте... шматок їй... даєте.

Голос Григорія рвався і в сотника промайнула недобра підозра. "Невже знає? Ну, дурниці. Звідки? Не може бути". Він відкинувся на спинку, закурив цигарку.

— Повертайтесь швидше, — гукнув услід їм старий пан.

З-під коліс хуркнула іґлиста морозна курява.

Григорій рвав віжками губи рисакові і довів біг його до

найбільшої скорости. Вони за чверть години перехопилися через узгірок. У першому ж видолинку Григорій скочив з передка і висмикнув з-під сидіння батіг.

— Ти що?—нахмурився сотник.

— А от... що!

Григорій коротко махнув батогом, із страшною силою шмагнув сотника по обличчі. Перехопивши батіг, він бив держалном по обличчі, по руках, не даючи сотникові отямитись. Шматок скла з розбитого пенсне, врізався йому вище брови. На око падала цівкою кров. Сотник спочатку закривав обличчя руками, але удари частішали. Він скочив з обличчям спотвореним синцями і люттю, намагався боронитися, але Григорій, відступаючи, ударом по п'ястю паралізував йому праву руку.

— За Оксану! За мене! За Оксану! Ще тобі за Оксану! За мене!

Батіг свистів. М'яко хльоскали вдари. Потім кулаками звалив на тверде груддя дороги і качав по землі, бив нелюдськи підкованими закаблуками салдатських чобіт. Знесиливши, сів у дрожки, гигикнув і, висилюючи рисака, перевів його на чвал. Дрожки покинув коло воріт, стискаючи батіг, плутаючись у полах розхристаної шинелі, біг до челядні.

Оксана на хряп дверей оглянулась.

— Гадина!.. Сука!..

. Вискнувши, батіг щільно обвив її обличчя.

Задихаючись, Григорій вибіг на двір, не відповідаючи на запит" діда Сашка, пішов з маєтку. Верстви за півтори його наздогнала Оксана.

Вона тяжко дихала і йшла поруч мовчки, інколи торкаючи рукою Григорія.

По розвилках коло бурої степової каплиці, сказала чужйм далеким голосом.

— Грицю, прости!

Григорій вищирився, горблячись наставив комір шинелі.

Десь позаду коло каплиці залишилась Оксана. Григорій не оглянувся ні разу, не бачив простягнутих до нього Оксани-них рук.

4 Спускаючись з гори до хутора Татарського, він здивовано побачив у руках своїх батіг, кинув його, широко ступаючи, подався провулком. До вікон липли обличчя, здивовані його появою, низько вклонялися зустрічні баби, пізнаючи його.

Коло воріт свого двору худорлява чорноока красуня-дів-чина з розгону з вереском кинулася йому на шию, забилась на грудях. Стиснувши долонями її лиця, Григорій підвів голову і пізнав Докійку.

З ґанку кульгав Пантелей Прокопович, в хаті вголос заплакала мати. Григорій лівою рукою пригортав батька, праву цілувала Докійка.

Знайомий до болю скрип приступок — і Григорій на ґанку. Постаріла мати підбігла з жвавістю дівчинки, вимочила слізьми петлиці шинелі і, невідривно пригортаючи сина, лепетала щось своє, безладне, що й словами не переповісти, а в сінях, чіпляючись за двері, щоб не впасти, стояла —зблідла

Наталка); болісно посміхаючися, падала, підтята бистрим розгубленим поглядом Григорія... ✓

Вночі Пантелей Прокопович,

1 ... 131 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий Дін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий Дін"