Читати книгу - "Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська "

Анжеліка побачила Еріка якраз вчасно, щоб зупинити його. Він стояв біля дверей своєї спальні, маючи намір відкрити її та увійти. Але він не повинен був побачитися з дружиною доти, доки вона першою не поговорить з ним.

– Ерік, приділи мені трохи часу, – попросила вона ніжним материнським голосом і простягла йому руку, збираючись відвести за собою. –Будь ласка.

Ерік глянув на матір порожнім поглядом, зовсім не бажаючи говорити з нею. Цей благаючий погляд матері не обіцяв нічого доброго.

– Якщо мова піде про мою дружину, я відмовляюся слухати твої «дбайливі» промови, – категорично висловився син, позбавляючи Анжеліку можливості продовжувати свої прохання, а саме – щоб добре промити йому мізки.

– Як хочеш, але я таки зобов'язана поговорити з тобою, адже вважаю неприпустимим, щоб твоя "дружина" поводилася так обурливо! Не знаю, що там між вами відбувається, але не дозволю їй зганьбити нашу родину!

– Поясни толком, у чому справа? – Вмить відреагував Ерік, запідозривши недобре.

Анжеліка зрозуміла, що син попався на її хитрощі, і з почуттям вимовила:

– Ця вульгарна, невихована особа дозволяє собі загравати з іншим чоловіком у твою відсутність.

Анжеліка передбачила, що перша реакція сина буде дуже стриманою, але вона знала найвірніший спосіб, як вивести його із себе.

– Твоя "дружина" безсоромно, у всіх на очах, цілувалася з Маркусом у моєму саду. Такого приниження та образи я ще не переживала у своєму житті.

Анжеліка продовжувала голосити, із задоволенням спостерігаючи зміну виразу його обличчя. Її слова зачепили гордысть Еріка, сильно зачепили. Обличчя зблідло, він судорожно проковтнув і з ненавистю витріщився на двері, які всього хвилину тому збирався відчинити, перебуваючи в гарному настрої, сповнений рішучості налагодити стосунки з Тіною. Після секундного коливання він, різко розвернувшись, пішов у бік виходу.

***

Олександр застав Еріка за тренуванням. Той впевнено завдавав ударів по рухливому боксерському опудалу, що складався з мішка і груші з подовженою основою, це була чудова заміна спаринг-партнеру, який дозволяв Еріку виконувати різноманітні бойові прийоми у поєднанні із захистом. Від його швидких, прицільних ударів боксерська груша, що імітувала голову супротивника, ходила ходуном. Адлер зазначив, що його син відмінно виконує удар як у голову, так і в тулубі, а також різноманітні удари із застосуванням захистів і ухилів.

– Не погано! Я не заздрю ​​тому, хто зважиться стати в тебе на дорозі, сказав він.

Ерік обернувся, на його обличчі текли краплі поту, а футболу наскрізь промокла.

– Давно ти тут стоїш? Я не помітив, як ти підійшов, – він невдоволено глянув на Олександра.

– Достатньо для того, щоб помітити, як ти засмучений і злий.

Ерік знизав плечима і промовчав, переводячи подих. Звичайна ситуація: вони вдвох, а говорити їм, за великим рахунком, нема про що. Усі спроби Олександра налагодити стосунки із сином провалилися. Багатий досвід спілкування з різними людьми підказував йому, що Еріка не проведеш стандартними психологічними маніпуляціями, а банальні хитрощі, такі як лестощі або вмовляння, були марними. Завоювати довіру Еріка було надзвичайно складно.

– Немає нічого такого, з чим я не впорався б. Якщо тобі щось потрібне від мене, кажи зараз. Я збираюся прийняти душ, після чого вирушу до найближчого бару, щоб вдатися до традиційного способу розслаблення. Виявляється, бити грушу мені вже замало.

– Тоді, якщо ти не заперечуєш, я складу тобі компанію, – трохи задерикувато промовив Олександр і весело посміхнувся.

Ерік скептично посміхнувся. Олександр для свого віку виглядав просто приголомшливо: горда, майже королівська постава, легкість і грація в рухах, завжди привітний і дуже доброзичливий з усіма, хто йому імпонував. Він умів швидко привернути до себе буквально будь-кого, змушуючи відчувати в компанії з ним вільно і невимушено. Ерік несвідомо тягнувся до нього, наче знайшов рідну душу. Сьогодні він був готовий поспілкуватися з Олександром та поставити йому кілька питань, які так довго хвилювали його.

– Я збираюся напитися, зрозуміло? В хлам! І жодної охорони! Зрозуміло? – попередив Ерік, знімаючи боксерські рукавички.

Олександр добродушно посміхнувся. Йому нічого іншого не залишалося, окрім як погодитись. Він здогадувався про причину такого поганого настрою Еріка і ще під час першого знайомства з його дружиною помітив, що їхні стосунки натягнуті.

Через деякий час вони сиділи в невеликому ресторані на другому поверсі, що виходив на галасливу вуличку. На годиннику вже було початок десятої вечора, але відвідувачі тільки починали потихеньку наповнювати зал, розсідаючись за столики.

– Тут дуже затишно, – сказав Олександр, ніяково оглядаючись на всі боки.

Для нього відвідування такого місця було абсолютно новою подією. Краєм ока він помітив, як чоловік у простому одязі, м'язистий, вкритий шрамами та татуюваннями, поглядає на нього. Неприхований інтерес та неприкрита агресія читалися у погляді. Олександр припустив, що місцеву публіку так схвилювали його дорогий одяг, не надто придатний для відвідування подібних забігайлівок.