Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Після слів Аєдана я серйозно побоювалася, що він призначить цю зустріч із князем Інгальфом у загальнодоступному крилі свого палацу, наприклад, в одному з тронних залів, яких, напевно, не менше двох у такому величезному палацовому комплексі. Але, на моє полегшення, виявилося, що демон запросив цього неприємного для себе гостя в особисте крило в один із залів для особистих візитів.

І це наштовхнуло мене на думку, що попри всі свої різкі висловлювання, Аєдан насправді не вважає князя Луади своїм справжнім ворогом. Радше, може, суперником, чи конкурентом. Хіба, ворога він би приймав у особистому крилі, зовсім поруч зі своїми покоями? Та й не доводилося мені ніколи раніше чути про ворожнечу між Раграстом та Луадою. Навпаки, ці дві держави вважаються союзниками.

Іти пліч-о-пліч з Аєданом коридорами його палацу стало для мене ще тим випробуванням. І хоч у цю його частину стороннім вхід закрито, все одно не обійшлося без випадкових зустрічних та їхніх цікавих поглядів. Що ще раз підтвердило слова демона про неможливість для мене залишатися в тіні, якщо я буду з ним хоча б деякий час. Жити в його палаці, в його покоях − а в інші він мене явно не збирається відпускати – мати на собі його печать, і залишатися непоміченою, це просто нереально.

На мене все одно дивитимуться. Мене все одно обговорюватимуть. І наші з демоном стосунки теж.

Як от зараз.

Якоїсь миті я сама не помітила, як сховалася за звичною маскою незворушної холодної байдужості. Щоправда, порожньою лялькою себе так і не відчула. Можливо тому, що поряд крокував не мій ненависний колишній чоловік, а величний і грізний король демонів, який навіть наводячи на всіх острах і жах своїм суворим виглядом, не забував періодично ніжно погладжувати мої пальці, посилаючи хвилі приємних мурашок по тілу.

Та й вигляд у мене тепер зовсім інший, не такий як тоді, коли я була королевою Аделхея та покірною іграшкою свого коронованого чоловіка.

Танрагос любив виставляти мене напоказ. І вбрання, яке мені дозволено було носити, часом більше нагадувало сукні куртизанок, ніж королеви.

Зазирнувши до гардероба, як мені велів Аєдан, я навіть не знала, чого чекати. І з величезним полегшенням побачила, що там висять красиві, навіть вишукані вбрання, але при цьому досить стримані й зовсім не відкриті. Такі, які б я сама для себе обрала.

Сумніваюсь, що його величність навіть при всіх своїх незаперечних чеснотах настільки добре зміг вгадати мій смак, тому припустила, що до поповнення мого гардероба доклала руку Торі. Бо якраз вона мої справжні смаки в одязі добре знає.

Подумавши, я обрала найстрогішу з наявних суконь кольору темної лазурі, закриту під саме горло, з рядом срібних ґудзиків, подвійними рукавами, темною хутряною облямівкою, і зовсім не пишною спідницею, що м'яко струмує навколо ніг. Волосся зібрала в пучок із кіс на потилиці, косами ж прикривши вуха. Через зачіску, щоправда, довелося збиратися трохи довше за той час, що мені виділив Аєдан.

Але коли він, не дочекавшись мого виходу, сам заглянув у спальню, то ніяк не дорікнув мені щодо цього. Зате від того, як спалахнули захопленням його очі, побачивши мене, я несподівано для себе вся аж затремтіла всередині від задоволення й хвилювання. Точно так, як Торі описувала свої почуття до Адлара.

І ось тут я виразно й дуже чітко зрозуміла, що мені надзвичайно приємно подобатися моєму демонові. І приємно, що він не може відірвати очей від мене. І щоразу норовить доторкнутися, обійняти, приголубити.

Пресвітла, чи це я?

Невже саме так і має почуватися жінка поруч зі своїм чоловіком, якщо між ними не стоїть страх?

І невже я знову назвала його… своїм? Своїм чоловіком.

Що мені робити з тим, що в глибині душі я, здається, вже не настільки опираюся думці про те, щоб… бути його жінкою? Принаймні спробувати...

Як мені бути, Пресвітла?

Просто жити?

А я зможу?

І ось ми з демоном зупиняємося біля великих подвійних дверей наприкінці коридору. Аєдан сам відкриває їх переді мною. Пропускає вперед. Заходить слідом, зачиняючи двері. Я відчуваю, як активуються за моєю спиною заклинання, що захищають від підслуховувань.

У кімнаті на нас чекають двоє.

Хлопчик і чоловік.

Врятоване мною вовченя, що зосереджено видивляється щось у вікні й на вигляд тепер видається справжнім маленьким принцом.

І його батько. Князь Інгальф вражає статурою і хижою міццю майже так само, як і Аєдан. Довге каштанове хвилясте волосся, що вільно лежить на широких плечах, акуратна борода, світло-сірі, ніби прозорі й дуже пронизливі очі, шрам над лівою бровою. Такого побачиш і точно не забудеш.

І я його вже точно колись бачила. При дворі в Аделхеї, коли були ще живі наші з Торі матері, а мені самій було років дев'ять, напевно. Тоді до короля Танрагоса приїжджали посли із Луади. Серед яких був і племінник покійного старого князя перевертнів.

Я цих послів, ясна річ, в очі не бачила, лише чула розмови дорослих. Але одного разу, коли ми з Торі гралися в королівському саду в хованки, я випадково натрапила на парочку, що цілувалася в одному затишному куточку. Одна з придворних панночок, що входила у почет королеви, буквально висіла в руках цього самого гіганта, з запалом відповідаючи на його наполегливі цілунки й пестощі.

Я тоді чесно спробувала піти звідти непоміченою. І пішла б, якби у перевертня не був такий гострий слух, а під моїми ногами такий скрипучий гравій. Звісно ж, він мене почув. І само собою помітив. А після нього помітила мене і дівчина, яка одразу дуже злякалася, що я розповім мамі, або, що ще гірше, самій королеві Санорії. Та до манер і поведінки дівчат у своєму почеті була досить строга. Загалом, я, сама того не бажаючи, залишила незнайомця без... того, на що він розраховував, бо його здобич з тихим писком втекла геть.

Та і я теж... втекла. Щоправда, спочатку перепросила, що завадила. І ввічливо побажала збентеженому здорованю гарного дня.