Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Серця в Атлантиді 📚 - Українською

Читати книгу - "Серця в Атлантиді"

369
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Серця в Атлантиді" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132 133 ... 158
Перейти на сторінку:
що стояли в очах, біжать по обвітрених щоках.

— Палац піхв! — вигукує він. — Років з десять цього не чув! Боже! Судно під кожним ліжком і гола медсестричка під кожною ковдрою, правильно? Гола, за винятком бус любові, які вони не скидали.

— Так, сер, ви добре розкрили суть.

— Там її ніхто й не прикривав. Щасливого Різдва, солдате.

Чоловік у пальті віддає шану одним пальцем.

— І вам щасливого Різдва, сер.

Чоловік у пальті підхоплює свої кульки й іде. Він не озирається. Якби й озирнувся, то Сліпий Віллі б цього не побачив — тепер його очі розрізняють тільки обриси і тіні.

— Це було гарно, — бурмоче Вілок. Відчувати, як у вушну раковину пихкає свіжо видихнуте Вілоком повітря, викликає в Сліпого Віллі огиду, навіть нудоту, але він не дасть цьому типові задоволення і не відсунеться ні на дюйм. — Старий мудак дійсно заплакав. Як ти, звичайно, бачив. Що-що, а язик маєш підвішений, Віллі, цього в тебе не відбереш.

Віллі мовчить.

— То кажеш, ветеранський шпиталь Палац піхв? — запитує Вілок. — Містечко, по-моєму, якраз для мене. Де ти це вичитав? У «Солдатах-найманцях»?

Тінь жінки, темна постать у світлі все темнішого дня, нахиляється над розкритим саквояжем і щось туди опускає. Рука в рукавичці торкається до рукавиці Віллі в короткому потиску.

— Хай вам Бог допомагає, мій друже, — каже вона.

— Дякую, пані.

Тінь віддаляється, а тихе сопіння у вусі Сліпого Віллі ні.

— Приятелю, маєш щось для мене? — питає Вілок.

Сліпий Віллі сягає рукою до кишені куртки. Видобуває конверта і простягає вперед, протинаючи ним морозяне повітря. Конверт виривається з його пальців рівно через стільки, скільки потрібно було Вілокові, щоб опустити руку і в нього вчепитися.

— Паскудо! — в голосі копа не тільки злість, а й страх. — Скільки разів повторювати, в руку давай, в руку!

Сліпий Віллі не відповідає. Він думає про бейсбольну рукавицю, про те, як стирав БОББІ ҐАРФІЛДА, скільки взагалі можливо стерти чорнило зі шкіри, і написав на його місці ім’я Віллі Ширмена. Згодом, розпочинаючи після В’єтнаму свою нову кар’єру, він стер чорнило вдруге і вивів друкованими літерами одне прізвище ҐАРФІЛД. Місце на старій рукавиці моделі Елвіна Дарка, що зазнало стількох переінакшень, виглядає обідраним, майже прорваним. Якщо думати про рукавицю, якщо зосередитися на витертому місці і нашаруванні імен на ньому, він, можливо, втримається, щоб не зробити якоїсь дурниці. Адже Вілок, звісно ж, саме цього й хоче, і то набагато дужче від свого сраного хабара, — щоб Віллі скоїв якусь дурницю, видавши себе.

— Скільки? — питає Вілок за мить.

— Три сотні, — відповідає Сліпий Віллі. — Триста доларів, офіцере Вілок.

Коп зустрічає ці слова хвилинним задумливим мовчанням, проте відступає на крок від Сліпого Віллі, й сопіння в його вусі слабшає. Сліпий Віллі вдячний за дрібні радості.

— Ну, гаразд, — врешті каже Вілок. — На цей раз. Але надходить новий рік, друже, і твій приятель Джаспер, поліційний чарівник-смурф, має ділянку на природі в штаті й хотів би побудувати невеличкий котедж. Тямиш? Ставки в покері підвищуються.

Сліпий Віллі не каже нічого, однак тепер слухає надзвичайно уважно. Якби це було все, то все було б добре. Однак голос Вілока підказує, що це ще не все.

— Втім котедж — не головне, — веде далі Вілок. — Головне те, що мені потрібна серйозніша компенсація за те, що доводиться плутатися з таким смердючим непотребом, як ти, — в його голосі починає бриніти щирий гнів. — Як ти можеш займатися цим кожен день, навіть на Різдво, хоч убий, не розумію. Жебраки — це одне, але такий, як ти… ти такий самий сліпий, як і я.

«Ну, ти сліпіший, ніж я», — думає Сліпий Віллі, та й далі зберігає спокій.

— Твій бізнес крутиться, правда ж? Може, не як у тих вилупків з християнсько-спонсорського каналу, але повинен гребти… скільки? О цій порі року штуку за день? Дві?

Він добряче не дотяг, але вухам Сліпого Віллі Ґарфілда похибка звучить музикою. Отже, його тихий партнер стежить за ним не дуже пильно і не дуже часто… у всякому разі, поки що. Але йому не подобається гнів у голосі Вілока. Гнів, як закрита карта в покері.

— Ти не сліпіший за мене, — повторює Вілок. Очевидно, це добиває його найбільше. — Знаєш що, друже? Треба б якось увечері постежити за тобою після роботи. Ну так, подивитися, що ти робитимеш, — він на мить уривається. — На кого перетворишся.

На мить Сліпий Віллі буквально перестає дихати… тоді починає знову.

— Не варто, офіцере Вілок, — промовляє він.

— Не варто, кажеш? Чому, Віллі? Чому? Про моє добро дбаєш, га? Боїшся, що я порішу задницю, що несе золоті яйця? Та те, що я маю від тебе за рік, не так уже й багато проти грамоти, а то й підвищення. — Він замовкає, а коли починає говорити знову, в його голосі з’являється мрійливість, що тривожить Віллі найбільше. — Я б потрапив у «Пост». «ГЕРОЙ КОП ВИКРИВАЄ БЕЗСЕРДЕЧНОГО ПРОЙДИСВІТА З П’ЯТОЇ АВЕНЮ».

«Боже, — думає Віллі, — Боже праведний, по-моєму, він це серйозно».

— На твоїй рукавиці написано «Ґарфілд», та закладаюся, твоє прізвище не Ґарфілд. Ставлю серце проти душі.

— І програєте.

— Це ти так кажеш, а ось у твоєї рукавички вигляд такий, ніби вона бачила не одне прізвище.

— Її в мене вкрали, коли я був малий, — чи не забагато він говорить? Важко сказати. Цьому негідникові Вілоку вдалося заскочити його зненацька. Спершу телефонний дзвінок до офісу — старий добрий Ед з «НАЙНЕКСА», а тепер це. — Хлопець, що її поцупив, написав на ній своє прізвище. А коли мені її повернули, я стер його і знову написав своє.

— І взяв її з собою до В’єтнаму?

— Так.

І це правда. Якби Салліван побачив цю обшарпану рукавицю польового гравця моделі Елвіна Дарка, чи впізнав би він у ній рукавицю свого старого друга Боббі? Малоймовірно, але хтозна? Проте Салліван її не побачив, принаймні не в ліску, тож це питання не має жодного змісту. А от офіцер Джаспер Вілок ставить купу питань, і зміст у них ще й який.

— Ти мав її й у цій долині Ачу?

Сліпий Віллі не відповідає. Вілок намагається загнати його на слизьке, та нема жодної криги, на яку б Віллі Ґарфілд хотів ступити по волі Вілока.

— І брав її до того місця Ков-Боя?

Віллі не озивається.

— Людино добра, а я думав, ковбой — це такий дядько, що їздить на коні з револьвером.

Віллі й далі мовчить.

— «Пост», — промовляє Вілок, і Віллі

1 ... 131 132 133 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серця в Атлантиді», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Серця в Атлантиді» жанру - 💙 Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Серця в Атлантиді"