Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

 Військові кидали погляд одне на одного й не знали як реагувати на сказане. Запал Марії почав стрімко слабшати через мовчання адміралів та генералів.  

-Пані Маріє. Ваша пропозиція є гарною, однак небезпечною, оскільки треба буде переправити все військове командування на іншу планету.  

-Тоді перекиньте тільки мене! У нас з’явився шанс знищити ту прокляту погань, а ви не хочете побачити це все на власні очі? 

-На Марсі є хороше місце, навіть краще ніж це, - зауважив генерал. – Якщо ми зараз поїдемо туди, то відповідно підтягнемо ще сили. Не знаю як ви, панове, але я «за». 

Бурхлива розмова знову заполонила зал. Військові сперечалися чи їхати чи ні. У цей момент силуети трьох чоловік з’явилася на вході: 

-Маріє!  

Вся увага була повернута на вхід, де стояв Ромул з Ґрантом та Данилом. Вони почали підходити до центру зали, постійно набираючи швидкість. Військові були шоковані і водночас обурені приходом таких гостей: 

-Перепрошую, але вам вхід сюди заборонено. Хто дозволив вам сюди зайти? 

-Я колишній Імператор Галактичного Союзу, а разом зі мною генерал Ллойд та хлопець моєї сестри. Знаю, що ви збираєтеся летіти на Марс? Коли я почув цю новину, то спочатку мені хотілося зупинити, казати, що це безглузда ідея. Але дорогою я переусвідомив, і зрозумів, що моя сестра завжди давала поради, які, так чи інакше, були дієвими. У мене нема сумніву, що й зараз вона відчуває і знає, що не прогадає. Ця дівчина не боїться плюнути смерті в обличчя. Тому, шановні військові, я прошу підтримати ідею Імператриці, аби ми всі разом полетіли на Марс на власні очі спостерігати за падінням «Ордену Сонця»! Маріє, якщо ти летиш, то лечу і я! 

-Ти божевільний, Ромуле! - пролунало з вуст Ґрнада. 

-Ні! 

-Що «ні», Маріє, - запитав Данило. 

-Ромуле, ти не поїдеш зі мною.  

-Але чому ж. Це повинна бути моя битва й також. 

-Ні, пане Ромуле. Імператриця каже правду. Вас потрібно залишити у Хюмані під надійною охороною, аби, у випадку непередбачуваних обставин, у Системі залишився ще один Адєв, - зазначив Хімкін. 

-Саме так! - продовжила Марія. – Мій брат мусить залишитися тут. Я наказую, аби він також входив у генштаб, але тут, на Землі. Зробимо два окремих. Головний переїде на Марс, а в Хюмані залишиться допоміжний.  

-Сподіваюся, нам не прийдеться робити «допоміжний штаб» головним, - зазначив Ван Дзі. 

-Я у цьому не сумніваюся, - відповів Ромул. 

-Панове! Тоді голосування, - продовжив далі Головнокомандуючий. - Хто за те, аби перенести штаб на Марс і на власні очі побачити падіння «Ордену»? 

Військові одноголосно підняли руки. 

-Що ж. Рішення прийнято. Тепер я оголошую терміновий і негайний переїзд на базу «Чумак». На все про все у нас 5 годин. Розпочинаємо роботу зараз! – прозвучав наказ з вуст Головнокомандувача.  

Марія дивилася на Ромула. Вона почала підходити до нього повільними кроками. Він також намагався зблизити дистанцію. Обидва дивилася одне одному в очі, намагаючись почати діалог: 

-Можливо, тільки я боягуз, - почав перший Ромул. 

-Вибач, що сказала так грубо. Ти правий, що тоді ми все робили разом.  

-Ґранд нас зараз вб’є. 

-Хмм, можливо. 

-Може я таки поїду з тобою?  

-Ніт! Залишайся тут. Я буду знати, що мене чекає мій брат. 

-А Данило? 

-Він зі мною буде.  

-І Ґранда забереш? 

-Це його план. Він буде нас координувати.  

Брат з сестрою обійнялися. Ці обійми були щільними і такими теплими. Щирістю грала душа, де навколо панував гамір з підготовки до переїзду штабу на Марс.  

-Я вб’ю їх обох, коли вони зустрінуться знову, - з сарказмом крізь зуби промовив Ґранд до Данила. 

-Ти вже раз їх вбив, - постукавши по плечу чоловіка відповів хлопець, віддаляючись від того в напрямку Марії.