Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

— Що зберігають у відділі таємниць?

— Що ти сказав? — неголосно перепитав Снейп, і Гаррі з великою втіхою відзначив, що той почав нервуватися.

— Я спитав, що збері гають у відділі таємниць, пане професоре, — повторив Гаррі.

— А чому ти про це питаєш? — поволі протяг Снейп.

— Бо, — не відводив Гаррі очей від Снейпового обличчя, — той коридор, який я щойно бачив... мені він снився місяцями... я його впізнав... він веде до відділу таємниць... і я думаю, що Волдемортові там щось потрібно...

— Я казав тобі не називати ім'я Темного Лорда! Вони люто позирали один на одного. Шрам у Гаррі знову розболівся, але він не звертав на це уваги. Видно було, що Снейп стривожений, однак, заговоривши знову, він намагався видаватися спокійним і незворушним.

— У відділі таємниць зберігають багато чого, Поттере. Зрозумієш ти з того мало, а загалом усе воно ніяк тебе не стосується. Я дохідливо пояснив?

— Так, — відповів Гаррі, розтираючи шрам, що пік дедалі дужче.

— Прийдеш сюди в середу в цей самий час. Продовжимо працю.

— Гаразд, — погодився Гаррі. Він хотів якнайшвидше вийти зі Снейпового кабінету і знайти Рона з Герміоною.

— Щовечора перед сном учись позбуватися всіх емоцій. Очисть свій мозок, зроби його порожнім і спокійним, зрозуміло?

— Так, — майже не слухав Гаррі.

— І попереджаю тебе, Поттере... я буду знати, якщо ти цього не робитимеш...

— Добре, — буркнув Гаррі, закинув на плече портфель і поспішив до дверей. У дверях озирнувся на Снейпа, що стояв до Гаррі спиною і вивуджував кінчиком палички з сита спогадів свої думки, ретельно вкладаючи їх назад у голову. Гаррі мовчки й обережно зачинив за собою двері. Шрам його й досі боляче сіпався.

Рона й Герміону Гаррі знайшов у бібліотеці. Вони працювали над цілою горою нових домашніх завдань професорки Амбридж. Небо за вікном давно потемнішало, і решта учнів, переважно п'ятикласників, сиділа під настільними лампами, повтикавшись носами в підручники й гарячково шкрябаючи перами. Крім цього, було чутно хіба що порипування одного з черевичків мадам Пінс, бібліотекарки, коли та блукала проходами, погрозливо дихаючи в потилиці учням, які сміли торкатися до її коштовних книжок.

Гаррі легенько тремтів. Шрам його й досі болів, а сам він був ніби в гарячці. Сідаючи навпроти Рона та Герміони, помітив у вікні своє відображення. Був дуже блідий, а шрам вирізнявся на чолі чіткіше, ніж завжди.

— Як там пішло? — прошепотіла Герміона, а тоді раптом занепокоїлась. — Гаррі, що з тобою?

— Та... все добре... не знаю, — нетерпляче пробурмотів він, зіщулившись від нового нападу болю в чолі. — Послухайте... я щось зрозумів...

І він переповів їм те, що бачив і до чого додумався.

— То... то ти кажеш... — прошепотів Рон, а поруч, порипуючи, пропливла мадам Пінс, — що та зброя... те, за чим полює Відомо-Хто... лежить у Міністерстві магії?

— У відділі таємниць, якщо точніше, — пошепки уточнив Гаррі. — Я бачив ті двері, коли твій тато відводив мене до судової зали на слухання моєї справи. І це, безперечно, ті самі двері, які він охороняв, коли його вкусила змія.

— Авжеж, — Герміона важко й протяжно зітхнула.

— Що авжеж? — досить нетерпляче запитав Рон.

— Роне, та подумай сам... Стержис Подмор намагався пробратися за якісь двері в Міністерстві магії... це ж, мабуть, ті самі двері! Це не може бути випадковий збіг!

— А чому Стержис мав туди пробиратися, якщо він і так на нашому боці? — засумнівався Рон.

— Не знаю, — завагалася Герміона. — Це трошки дивно...

— А що там у тому відділі таємниць? — запитав Гаррі у Рона. — Твій тато ніколи про це не згадував?

— Я знаю, що людей, які там працюють, називають "невимовники", — насупив брови Рон. — Бо ніхто насправді не знає, що вони там роблять... дивне місце для зберігання зброї.

— Нічого дивного, якраз усе дуже логічно, — заперечила

Герміона. — Мабуть, міністерство розробляє там щось цілком таємне... Гаррі, з тобою справді все нормально?

Гаррі саме почав розтирати лоба обома руками, ніби хотів його випрасувати.

— Так... усе добре... — відірвав він тремтячі руки від чола. — Просто почуваюся трохи... не надто мені подобається блокологія.

— Кожного трясло б, якби в його мозок раз за разом вривалися, — поспівчувала Герміона. — Вертаймося краще у вітальню, там буде затишніше.

Але у вітальні було повно людей, лунав сміх і захоплені крики. Фред із Джорджем демонстрували найновіші товари своєї крамнички жартів.

— Безголові капелюхи! — вигукував Джордж, а Фред розмахував перед учнями гостроверхим капелюхом, оздобленим пухнастим рожевим пером. — По два ґалеони за штуку! Ось дивіться на Фреда!

Сяючий Фред натяг капелюха на голову. Якусь мить стояв з дурнуватим виглядом, а потім голова його зникла разом з капелюхом.

Кілька дівчат заверещало, але всі інші аж покотилися з реготу.

— А тепер скидаємо! — вигукнув Джордж, а Фредова рука почала мацати в повітрі над плечима. Зненацька знову з'явилася його голова, а в руці — щойно знятий рожево-перий капелюх.

— Цікаво, який механізм дії тих капелюхів? — забула про домашню роботу Герміона, уважно спостерігаючи за Фредом та Джорджем. — Тобто, зрозуміло, що це якісь невидимі чари, але вони досить розумно поширили радіус дії невидимості за межі зачарованого предмета... та мені здається, що ці чари досить короткочасні.

Гаррі нічого не відповів. Його нудило.

— Пороблю завдання завтра, — пробурмотів він, запихаючи в портфель підручники, котрі щойно з нього повитягав.

— То запиши це у свій щоденник домашніх завдань! — порадила Герміона. — Щоб не забути!

Глянувши на Рона, Гаррі поліз у портфель, витяг щоденника і невпевнено його розгорнув.

"Не відкладай на завтра все, бо це добра не принесе!", — докірливо вигукнув щоденник, поки Гаррі записував домашнє завдання від Амбридж. Герміона задоволено всміхнулася.

— Я, мабуть, піду спати, — Гаррі поклав щоденник у портфель, вирішивши за першої нагоди потай кинути його у вогонь.

Він перетнув вітальню, ухилившись від Джорджа, що намагався натягти на нього безголового капелюха, і ступив на холодні й тихі сходи до хлопчачих спалень. Його знову нудило, як і тієї ночі, коли йому привиділася змія, але він подумав, що йому стане краще, якщо він трохи полежить. Відчинив двері до спальні, зайшов, і відчув такий нестерпний біль, ніби хтось засадив йому в чоло ножа. Не знав, де опинився, стоїть він чи лежить, не пам'ятав