Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Яка спідниця? Зима за два дні. І це для фотографії, а не щоб вразити його матір.

— Повір, його матір ти й без цього вже вразила. А одяг…

Вона зітхнула, тоді, шморгнувши носом, підійшла до шафи та почала перебирати речі.

— Можна шукати й серед мого вбрання, — кинула Анабель з явною образою.

Вона розуміла, що в Марії речі кращі, але ж у неї теж є непогані.

— Повір, не можна. А хоча… — Вона зачинила дверцята, повернувшись до подруги. — Одягни форму Академії, для газети це буде те, що треба.

Анабель пирхнула.

— Принцеса-елементал, чий брат керує країною заклиначів вогню, навчається на водницю? Супер, а не стаття.

Марія знизала плечима, схрестивши руки.

— Це твоє життя, я тут не винна. Раніше взагалі була в рядах гвардії.

А це справді сумно.

— Трясця, ну гаразд.

— Я пожартувала, — кинула Марія, лінькувато переставляючи ноги в напрямку свого ліжка до книжки. — Одягнися, як на ту вечірку, але, замість вбитого пальта, візьми мою куртку.

Зрадівши, Анабель її обійняла.

— Люблю тебе.

— Я теж вас всіх люблю, — невесело видихнула Марія. — Давай, зарази від мене нежитем Міс Хілорі.

— Не нюняй, з травами від Джейн ти скоро одужаєш.

***

Не минуло й години, як Анабель уже йшла через двір до Нейта, котрий саме розмовляв з Джоном і своєю матір’ю. Ця струнка низенька жіночка мала доволі молодий вигляд. Її чорняве волосся випадало з-під шапки, руки заховані у великі рукавички, а блакитна куртка довжиною діставала до колін. На вигляд, настрій вона мала гарний.

— А ось і Анабель, — повідомив Нейт, побачивши, як вона наближається.

— Вітаю, пані Евеліно, — стримано промовила вона, подарувавши їй приязну усмішку.

Анабель вже почала простягати руку для привітання, але натомість мати Нейта затягнула її в міцні обійми.

— О, моє сонечко. Як же я рада нашій зустрічі! — Вона відійшла, продовжуючи тримати її за плечі та розглядаючи обличчя. — Глянь, яка ти красуня. Просто очей не відвести. А мій син, виявляється, справжній щасливчик. Це ж треба, сама принцеса! Я вже думала, що він взагалі собі нікого не знайде з таким характером.

— Мамо, — втрутився Нейт суворим тоном поручного.

— Не ображайся, ти теж хороший, хоч і не з вельможі. Мої гени все-таки.

— І моє виховання в стилі знаті, — нагадав Джон, здавалося, з легкою неприязню до Евеліни.

Анабель, досі стоячи в її путах, кинула на Нейта промовистий погляд. Він усміхнувся й, взявши матір за руку, поволі почав її опускати, кажучи:

— Ходімо зараз в їдальню поснідаємо. Заодно свої запитання поставиш. Добре?

— Так, звісно. — Вона нарешті її відпустила. — Розкажеш щось про себе, а я записуватиму та зберу потім в гарний текст.

— Чудовий план, — погодилася Анабель, хоч як цього не хотіла.

І вони пішли, а його дядько лишився на майданчику зі студентами.

Після розмови з Анабель, пані Евеліна зробила з нею фото, потім опитала директорку, кількох викладачів, і до вечора чернетка статті вже була готова. Мати Нейтера поквапилася назад до видавництва, щоб опублікувати новину якомога швидше.

— Люблю тебе, — вигукнула вона, сідаючи в карету до столиці.

— Бувай, мамо, — відповів Нейт з натягнутою усмішкою та, обійнявши Анабель, пішов із нею до гуртожитку.

***

Уже через день ранок Анабель розпочався зі слів Генрі:

— Мої вітання, про тебе повідомляють на перших шпальтах практично всі газети королівства. Слухай. — Він розгорнув записник і почав вичитувати звідти: — «Анабель Бранадар повернулася», «Принцеса Файрагону навчається в ГріНМАНС», «Від артистки Аліси Сандерс до принцеси Анабель Бранадар: історія життя загубленої принцеси», «Принцеса Файрагону — елементал». І це тільки те, що я встиг знайти з ранку. Як тобі?

— Ну, у Вільгельма точно підгорить, — кинула вона, сідаючи на лавку надворі поруч з Нейтом.

— Так і до Артура новина дійде. — Він усміхнувся. — А далі війна.

— Не буде ніякої війни, — заперечила Люсі, ховаючи руки від холоду в кишені. — Як би Вільгельм не старався, Ґрінвуд і залежний від нього Осборн не чинитимуть спротиву багатотисячний армії вогневиків. Це вже майже половина королівства, взята без бою.

— Не слід забувати, що інші три герцогства разом є потужнішими за Файрагон, а Ґрінвудів будь-якої миті може змусити до боротьби Деміан. Тоді в Файрагону немає шансів, — відказав Генрі.

— У тому то й справа, — сказав Нейт. — Війна для Файрагону — програшний варіант, того її не буде. Вони шукатимуть іншу стратегію, якщо ще її не мають.

— Во-во-воу, пане поручний. Ви не на тому боці граєте, — випалив Генрі, піднявши руки, так що його куртка піднялася до живота. — Це ми тут просто юні бовдури, які обговорюють політику, а з твоїх вуст як військового Елендору — це зрада корони.