Читати книгу - "На скрижалях історії"

— На лінію вогню!

Попросив не осоромитися в стрільбі по рухомих мішенях. Першими відстрілялися другий і третій номери розрахунку Сергієнко Іван і Хільченко Дем'ян. У них траплялися затримки й перекоси. Підійшла черга стріляти Іванові, як першому номеру біля кулемета. Титаренко витримав хвилину, поки підійде командир полку, опісля скомандував:

— По рухомому противнику — вогонь!

Другий і третій номер кулеметної обслуги підладили стрічку з патронами, і кулемет ударив по рухомим мішенях, зрешетивши їх. На мить Іван уявив собі замість мішені не уявного, а дійсного, живого ворога.

У цей момент згадалася сталінградська земля з металевими вламками під підошвами й сталося так, що не трапилося при стрільбі жодної затримки. Назад не озирається, дивиться вперед, що там сигнальщики передають від мішеней:

— Повне ураження.

Відстрілялися й інші три взводи 2-ї роти. Титаренко підійшов до Івана й повідомив:

— Командир полку похвалив тебе за добру стрільбу, я теж дякую тобі, не підвів, старина.

Іван дійсно виглядає старим дідом, у нього величезні вуса до самих вух.

Усі маршові роти запасного полку комплектують із бійців, які після поранення йдуть на поправку, і посилають на Берлін. Івана не покидає думка, що єдина донечка залишилася в Михайлівці одна без належного догляду, їй усього шість рочків, а її бабі, його тещі, уже 80 років. Відтоді як несподівано призвали його до армії вони залишилися без засобів на існування.

Написав командиру роти рапорт, у якому просить ходатаювати, аби дали виклик його дружині, щоб та повернулася в Михайлівну до сім'ї. Без виклику їхати куди-небудь не дозволяється. Комроти Губа зразу ж дав хід цьому рапорту. Також написав і директору Ребедайлівської школи, щоб той фінансове утримання за два місяці, яке Іван не встиг отримати, переслав до Михайлівни його тещі Оржеховській.

Відтепер зі спокійною душею може вирушати на фронт. Думає, що дружина з'явиться до сім'ї й догляне дитину.

Весніє. Зозулі давно відчинили небо ключами. Земля повсмоктувала залежаний сніг і ранкова далечінь синяво-срібляста, ніби вогка. Пахучо-буйна весна 1945 року квітує в шумовинні яблуневих садів, у широких розливах весняних вод, розмашисто розметалася так далеко, що враз змінила навколишній світ до невпізнання.

Запам'яталася Івану ця весна навіки. На душі святочно й чисто як у небі, де сяє прозора ясність. Сонце випливає з-поза степу повільно, велично, поступово заливає своїм щедрим промінням увесь простір. Воно ніби звертається до людей: «Не проспіть, ради Бога, краси моєї, вставайте, працюйте для добра й щастя, для миру на землі»... Увесь світ проміниться осонцено, лагідно й гожо.

2-а кулеметна рота одержала новеньке обмундирування й бойове спорядження, їх готують до відправки на фронт. На стройові заняття вже не ходять, сержанти навчають бійців, які ще не були на фронті, як скочувати в скатку шинель, а також як і де носити на собі патронтаж, лопатку та інше.

Після сніданку, подана команда:

— На вихід із новим спорядженням, шинель у скатку!

Значить підуть у похід, на фронт. Вивели 2-у кулеметну роту за місто. Там уже стоїть штрафна рота, далі перша кулеметна, за нею стають і вони. Вишикувалися під ніжними променями яскравого весняного сонця, воно пестить їхні обличчя, обливає м'яким світлом. Повіває ніжними запашними пахощами молодої зелені ласкавого травня. Тільки б радіти цій весні і її божественній благодаті.

Марширують з оркестром мінометна й ще якась рота, усі бійці в новому обмундируванні. Офіцери, сержанти, усі на своїх місцях. До Івана підійшов ротний Губа й наказав:

— Вийдіть, Харченко, із строю, станьте позаду роти.

Подали загальну команду:

— Рівняйсь! Струнко, рівняння на середину!

З'явився командир полку, привітався й виголосив напутнє слово, а після нього політрук:

— Війні скоро кінець, ворог розгромлений, але він огризається й тому необхідно надати допомогу нашій доблесній армії!

Батальйон по команді повернувся праворуч, стали по чотири в ряд, оркестр ударив марш, усі вирушили на вокзал. А Іван згідно з наказом комроти пішов до канцелярії. До цього часу працював у ній молодий боєць Руцький, який пішов із маршевою ротою.

Так і не судилося Іванові попасти на передову, хоч і дуже кортіло. Коли б можна було вирватися ще з табору, то вже понюхав би пороху. А може б і лежав десь у братській могилі. Та не дозволили «ворогу народу» вмерти за рідну землю. Вирішили, краще хай подихає в тайзі, ніж на полі бою.

А відтепер уже застарий для переднього краю. Його рік найстаріший в армії, через це й залишили в розташуванні полку, у канцелярії. Усю канцелярську роботу по батальйону й в 2-й роті доводиться вести йому одному. Цілими днями просиджує в штабі полку. Оформляє списки на обмундирування та ще й в двох екземплярах армійцям, які проходять через запасний полк, оформляє червоноармійські книжки, уписує туди все, що видано їм з одягу й взуття, веде інші записи. Буває серед ночі днювальний будить, є наказ негайно з'явитися в штаб полку зі своєю гасовою лампою (не у всіх кімнатах у штабі наявна електрика) оформляти новоприбулих бійців, які раненько вирушають на фронт.

Кінець квітня-початок травня 1945 року. У запасному полку нове поповнення з більш старших років. Усі ходять на заняття в своєму одязі. А Іван сидить у невеликій кімнаті ротної канцелярії, роботи під зав'язку. Зовсім перетворився на