Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Заборонені чари 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборонені чари"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборонені чари" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 133 134 135 ... 138
Перейти на сторінку:
селище, щоб обміняти залізний ніж на кількадесят кілоґрамів свіжої риби. Поки ми не маємо нагальної потреби в тутешніх харчах — але з прицілом на майбутнє налагодили мінову торгівлю з місцевими мешканцями.

— Тут неподалік море?

— Тут довкола море. Це великий острів, розташований осторонь торгівельних шляхів; за площею він лише трохи менший за Корсику. Тут мешкають здебільшого мирні землероби, скотарі та рибалки, а населення центральної частини острова також займається полюванням. Цивілізація на Альпії ще не вийшла з бронзової доби, туземці мають нас за жерців могутніх богів і ставляться до нас з великою пошаною. Нам вдалося налагодити з ними гарні стосунки, ми навіть залучили їх для побудови цього анґару — звичайно, лише як підсобних працівників. Усю найскладнішу та найважчу роботу виконала спеціальна техніка.

— А скільки вас загалом? — поцікавилася Маріка.

— Наші погляди повною мірою поділяють близько сотні Послідовників, часом ми вдаємося до їхньої підтримки, хоч і не розкриваємо їм факту існування орґанізованої ґрупи еволюціоністів, яка наразі складається з чотирнадцяти осіб — а разом з Полем та Бланш нас шістнадцять. Після виявлення Альпії ми не ризикували залучати нових прибічників і обходилися власними силами.

— Ясно, — сказала Маріка, марно намагаючись приховати своє розчарування. Попервах зі слів Смирнова вона вирішила, що еволюціоністи — дуже впливова ґрупа серед Послідовників.

Відчувши зміну її настрою, місіс Волш зауважила:

— Троє з нас, зокрема Алекс, є членами Курії. Ще один еволюціоніст має всі шанси стати новим Куратором Північної Європи, коли… — вона зам’ялася, і Маріка зрозуміла чому: від Кейта їй було відомо, що цю посаду обіймає Ґордон Волш, — …коли теперішній піде у відставку. Впродовж останнього року ми стримували Курію від жорстких заходів стосовно вас, впливали на Старшого Куратора, щоб він не давав санкції на захоплення Аліси, а після зникнення Кейта і Джейн один з нас, Еміліо Родріґес, повернув слідство таким чином, щоб відвести від вас усі підозри.

— О-о, — здивовано протягла Маріка. — А з Кейтової розповіді я зрозуміла, що Куратор Родріґес є прибічником жорсткої лінії.

— Мабуть, він мав на увазі іншого Родріґеса, Хуана, — пояснила місіс Волш. — Куратора Центральної Америки. А наш Родріґес є Куратором з безпеки. Саме про нього я писала в своєму листі. П’ять років тому він…

— Стривай, Дейно, — зупинив її Смирнов. — Про це трохи згодом. Сподіваюся, принцеса вже зрозуміла, що, попри нашу малу чисельність, ми таки маємо певний вплив на діяльність Послідовників. До цього можу додати, що двадцять три з половиною роки тому нам вдалося виторгувати життя для Аліси Монтґомері.

— Щоб дослідити її чаклунські здібності?

— Ні. Щоб згодом переселити її та інших нащадків МакКоїв на Патрію. До виявлення Альпії в нас був інший план: захопити всі портали на Патрії, розірвати її зв’язок з нашим світом і заснувати там нову цивілізацію. Ми розуміли, що рано чи пізно буде вирішено знищити всіх МакКоїв. Допустити цього ми не могли і почали ґрунтовно готуватися до захоплення Патрії. Це був дуже ризикований задум — якби ми пропустили бодай один портал, наш план зазнав би фіаско. Проте іншого виходу не було — аж поки не з’явилась Альпія.

— Ага! — збагнула Маріка. — То це і є те безпечне місце, про яке ви говорили?

— Так. Ми вже цілком підготувалися до переселення на острів більш ніж сотні людей, з урахуванням не лише нащадків МакКоїв, а й членів їхніх родин — дружин та чоловіків.

— А як же житло для них?

— В анґарі є готові блоки для бунґало на зразок цих, — Смирнов кивнув на вже зведені будинки. — За тутешніх кліматичних умов нічого більшого й не треба. Також маємо необхідну техніку для їх спорудження, меблі, інше хатнє начиння. А в підвалі анґару встановлено невелику, але потужну електростанцію на холодному синтезі. Підземні кабелі живлення вже прокладено до місць майбутнього розташування бунґало. Встановити їх з нашою технікою — справа кількох днів, проте ми визнали за доцільне, щоб посильну участь у цьому взяли самі МакКої. Три чи чотири ночі вони зможуть провести і в анґарі, а побудова власного житла стане для них чимось на зразок бойового хрещення.

— Мабуть, це правильно, — погодилася Маріка. — Тут на них чекає важке життя. Вони мають зрозуміти це від самого початку.

— Атож, — сказав Смирнов. — Попри всі ресурси, які ми зможемо надати в їхнє розпорядження, їм буде нелегко пристосуватися до нових умов.

Відколи джип від’їхав від анґару, Маріка не переставала краєм ока стежити за ним. Вона бачила, як машина зупинилася біля дітей, і чоловік з жінкою покликали до себе хлопчика в штанцях. Вони про щось побалакали з ним і поїхали далі, а хлопчик, трохи потупцювавши на місці, поволі, відверто неохоче, поплентався в напрямку Смирнова, місіс Волш та Маріки. Інші діти щось гукали йому вслід і красномовними жестами кликали до себе. Час від часу він обертався, знизував плечима і розводив руками.

Та якоїсь миті поведінка хлопчика різко змінилася. Він уже не звертав уваги на заклики своїх товаришів, більше не зупинявся й не озирався назад, а прискорив ходу і цілеспрямовано рушив до пагорба.

Коли хлопчик був кроків за п’ятнадцять від них, Маріка роздивилася його ауру й побачила ті особливі „кольори“, за якими Конори впізнавали своїх родичів. Він мав живий, повноцінний дар!

— Або я марю, — невпевнено мовила вона, — або… Ви ж говорили, що МакКої тут не живуть.

— Я сказав правду. МакКої, — Смирнов наголосив на множині, — тут не живуть. Є лише один МакКой.

Тим часом хлопчик наблизився до них і піднявся на ґанок. Він мав років вісім або дев’ять, не більше. Був чорноволосий і дуже смаглявий — вірніше, засмаглий. Допитливо глянувши на Маріку, хлопчик звернувся до місіс Волш:

— Я зовсім не хочу їсти, тітко Дейно. Я говорив мамі й татові, що не голодний,

1 ... 133 134 135 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонені чари», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборонені чари"