Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Меч і хрест 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч і хрест"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч і хрест" автора Лада Лузіна. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 133 134 135 ... 151
Перейти на сторінку:
гарна! Немовби зшита на мене, якраз по фігурі. – Катині руки самозакохано попливли від грудей, по боках і стегнах, мовби розгладжуючи довге шовкове плаття. – Горда, розумна, непокірна, гарна! Королева! Переможниця! – вела вона далі, чомусь уперто кажучи про себе в третій особі.

– Щось не так… – прошепотіла Чуб, присуваючись до Марійки. – Ти щось не так… Вона збожеволіла!

– Але з Васнецовим усе вийшло…

– З ким?

– Потім…

Але Катя почула їх.

– Так, – радісно погодилася вона. – Ваша Катя збожеволіла! Як тільки ти кинулася до неї під колеса. Ти, – обернулася Дображанська до Дарини, – перешкодила їй убити сліпу на рингу. Але нова жертва не змусила себе чекати. Такі, як вона, завжди ходять за два кроки від убивства, бо не можуть не перемагати – за всяку ціну! Сказати їй, що вона буде першою, дати спробувати справжню владу…

Хутряна лавка, що мовчала досі, вдоволено замекала, хитаючи кудлатою головою. І Катя поблажливо почухала чорного замазуру за вухом.

– Так, так, хороший хлопчику. Не заважай мамі…

– Це він! – розлютилася Чуб. – Він тобі нашептав! Через нього тебе мало не вбили! Він обдурив тебе!

– Хіба? – звела веселі брови Катя. – Хіба вона не стала першою? А хто ж тоді Я?!

Катя, із зовсім не властивим їй зазивним кокетуванням, повільно і нарочито провела язиком по верхній губі, грайливо надула губи, скоса подивилася на них пустотливо-тягучим, звабливим поглядом з-під приспущених повік і різко, як м’ячем, скинула оком на обведений кривавою калюжею іконостас за їхньою спиною.

І, спробувавши упіймати її погляд, дівчата раптом одночасно кинулися туди, оббігши страшну калюжу з двох боків.

– Це портрет дружини професора Прахова! Той самий?! – натхненно розширила очі Дарина, яка все ще не вірила власним очам. – Але це – не Катя! Це ж Килина! Тільки очі темні…

– Але це він! – скрикнула Марійка, вражена ще дужче. – Це ж Демон! Демон Врубеля! Тільки він – жінка! Врубель написав першого «Демона» з Прахової! Демона і Мадонну! Боже…

– Виходить, Килина була дружиною професора? – абсолютно збентежилася Чуб, витріщаючись на круглооке і носате обличчя жінки між двома здвоєними колонами, сплетеними мармуровим «гордієвим вузлом», і безуспішно силкуючись «розрубати» цей вузол.

– Так, я була його дружиною! Шкода, недовго, – почувся зневажливий голос Катерини.

– Уві сні?

Дарина здивовано повернулась і побачила, що та стоїть, відокремлена від них червоним килимом із власної крові, солодко потягуючись, як величезна й задоволена кішка.

– А як ти гадаєш, – зловтішно проспівала вона, – чому цій дівці снилися мої сни?

– Ти? – вжахнулася Марійка. – Ти?!

– Я, – посміхнулася Катя, що вже не була Катею.

– Килина! Але це неможливо! Ти померла!

– Смерті немає, – гордовито мовила померла.

– Так, звичайно, – блякло погодилася Ковальова. – Але як? Як?!

– Щойно зірвала його безглуздий оберіг…

– Як я не здогадалась! – охнула Чуб, до якої дійшла, врешті-решт, суть того, що діється. – Адже Беладонна казала: кіт слухається тільки Килину! Але це неможливо!

– Ні, ні, – затрясла головою Марійка. – Катя намагалася мені допомогти. Вдень вона була справжньою!

– Але не вночі, – спокійно пояснила їй не-Катя. – Не в безпам’ятті. І лише доти, поки була безневинною. Досить було їй убити…

– Два бичачі серця. Передозування! – жалібно хлипнула Дарина Чуб. – Це Бегемот! І книгу роздер він…

– …тому що там був твій портрет! – завершила за неї Марійка, вказуючи викривальним жестом у бік неможливого іконостасу.

– Ні, – посміхнулася їй не-Катя, – тому що там не було мого портрета!

– Сатанинська мадонна? – переконано припустила Ковальова і з її обличчя зрозуміла, що влучила в точку.

– Він знайшов її. Знайшов моє капище! І спробував мене зупинити. Але він завжди недооцінював людину. Бачить Бог, – солодко примружилася не-Катя, – як я люблю людей! Навіть вас. Тільки заради таких, як ви, я і працювала в цьому убогому «Центръ». Яке це щастя дивитись, як заради крихітної вигоди, малюсінької любові, випадкової похоті ви миттєво відкидаєте все це християнське лушпиння і стаєте такими, якими вас створила Мати! Він ніколи, ніколи не змінить вас! Скільки б він вам не брехав… – з викликом повідомила вона круглій стелі.

– Ти кажеш про Мира? – тихо спитала Марійка. – Ти дала йому ключ од церкви? Один із наших ключів.

– Він хотів отримати скарб, – із задоволенням уточнила жінка. – І він отримав би його в обмін на те, що хотіла я. Двох сліпих…

– Ти брешеш! Ти обдурила його!

– Невже? – беззлобно посміхнулася та. – А хіба ви не отримали все, за чим прийшли до мене? І ти, і ти, і вона… – Не-Катя легко ткнула себе пальцем у Катині груди. – Хіба вона не позбулася конкурентів? І хіба не полюбив тебе той, кого любила ти? І чи не ти присушила свого друга, а разом із ним і хлопця «цієї падлюки»? І хіба вона не «облізла»?! – Килина самозабутньо розсміялася Дарині в обличчя Катиними губами. – Ви отримали все, про що мріяли! – підвела безперечний підсумок вона. – І чесно заплатили по рахунках. І він заплатив. І його послідовники, що всупереч його наказу вирішили закінчити обряд і вбити мене, заплатять за це теж! Але перед тим вони отримають те, за що внесли плату!

* * *

– Усе. Найстрашніше позаду, – смугастий Олег заговорив першим.

У його словах було боязке полегшення. І Кока зрозумів, що той має на увазі не стільки залишену за плечима «найстрашнішу» ділянку підземелля, скільки смерті – смерті, страшні й отупляючі. І найстрашнішу – останню!

– А вона була гарна, еге ж? – натужно сказав Олег.

– Так, гарна, – похмуро процідив крізь зуби Кока. – Навіть жаль… І часу трахнути не було, – непідробно жалкуючи, видихнув він. – Така баба пропала…

– А ту, першу, не шкода?

– Та ну, вона дурка була, – відмахнувся той. – Вищала, погрожувала, що її тато нас знайде. Пам’ятаєш?

1 ... 133 134 135 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч і хрест», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч і хрест"