Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Вишня покивала.

Потім помилувалася палицею, що стріляє, яку кікх-хей ніжно назвав «боре».

Признала, що хворіти такому симпатичному молодому чоловікові нетреба. І погодилася взяти його з собою, чесно попередивши зухвальця, що збирається рятувати друга. І нікого перед цим знімати зі спини не буде. І так багато часу втратила.

Кікх-хей не сперечався.

Поки забирався Вишні на спину, встиг зізнатися, що в принципі, у крайньому випадку, міг піти й у місця далі за Школу П'ятилистника. Але коли вже так пощастило, треба користуватися. А то доля наступного разу візьме і не підкине такий чудовий камінчик. Та й обіцянки треба виконувати. А коли пообіцяв другу провести його дочку додому, треба до цієї доньки якось потрапити.

Вишня слухала, кивала та нетерпляче притупувала. А бджолови тим часом все вирахувавши, відкривали черговий портал — у небо над школою.

І, як потім, виявилося, відкрили дуже вчасно та дуже вдало.

Вишні тільки й залишилося сказати кікх-хей, що хлопець на даху — це її друг, а тип у повітрі тягне до себе силу з дивної хмари і явно замишляє щось погане.

Кікх-хей хмикнув, підняв своє «боре», звелів Вишні не задирати голову і вистрілив.

І виявилося, що його кулі пробивають магічні щити не гірше, ніж броню бджоловських шкідників. У ту броню теж була вплетена магія. І кулі у кікх-хей були дуже непрості, спеціально розроблені одним знайомим амулетником.