Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Я знайшов манускрипт пані Ройдон.

Метью міцно стиснув. Механізм спрацював, і вона розкрилася. Метью розтиснув пальці, пастка впала на стіл і, клацнувши «зубами», знову захряснулася.

— Де?

Джордж інстинктивно відступив крок назад. Мені найчастіше з присутніх доводилося чути запитання мого чоловіка, і тому я чудово знала, яким лячним може бути вибух раптової уваги вампіра.

— Я знала, що саме ви знайдете його, — звернулася я до Джорджа з симпатією в голосі, водночас кладучи руку на лікоть Метью, щоб його вгамувати. Як я й передбачала, мої слова заспокоїли Джорджа, тож він повернувся до столу, витягнув з-під нього крісло і сів.

— Ваша довіра дуже багато важить для мене, пані Ройдон, — сказав Джордж, знімаючи рукавички. — Він понюхав повітря. — Але не кожен із присутніх розділяє мою думку.

— Де він? — повільно спитав Метью, стискаючи зуби.

— Там, де, з усією очевидністю, і мав бути — схований у всіх на виду. Я дивуюся, як ми відразу до цього не додумалися. — Він знову зробив невеличку паузу, переконуючись, що заволодів повною увагою присутніх. Метью ледь чутно загарчав від досади.

— Джордже, — застеріг його Кіт. — Ти ж знаєш, Метью й вкусити може.

— Він у доктора Ді, — випалив Джордж, коли Метью почав погрозливо підводитися.

— Ага, в астролога королеви, — сказала я. Джордж мав рацію: нам уже давно слід було подумати саме про цього чоловіка. Ді був також алхіміком і мав найбільшу бібліотеку в Англії. — Але ж він зараз перебуває в Європі.

— Доктор Ді повернувся з Європи понад рік тому. І тепер мешкає неподалік від Лондона.

— Благаю, тільки не кажіть мені, що він — відьмак, демон чи вампір, — проскиглила я.

— Він звичайна людина, але безсовісний шахрай, — сказав Марлоу. — Я б не повірив жодному його слову, Метью. Він жахливо познущався над бідолашним Едвардом, змушуючи його витріщатися в кристалічні камені та день і ніч розмовляти з янголами про алхімію. А потім приписав усі його заслуги собі!

— Кажеш, бідолашний Едвард? — пирхнув Волтер, безцеремонно й без запрошення відчиняючи двері і входячи до кімнати. Із ним був Генрі Персі. Ще ніколи не бувало так, аби хтось із членів «Школи ночі» опинився на відстані милі від «Оленя й Корони» і не зайшов до нас у гості. Наше домашнє вогнище їх нестримно вабило. — Твій друг-демон водив його за носа роками. Якщо хочеш знати мою думку, доктор Ді вчинив правильно, коли спекався його. — Волтер узяв у руку пацючу пастку. — А це ще що за витвір?

— Богиня полювання зосередила свою увагу на дрібнішій здобичі, — з кривою усмішечкою відповів Кіт.

— Ти диви — мишача пастка. Але який же дурень покрив її сріблом? — здивувався Генрі, зазираючи Волтеру через плече. — Схоже на витвір Ніколаса Валена. Ставши кавалером ордена Підв’язки, він виготував для графа Есекса гарний наручний годинник. А це що — якась дитяча іграшка?

Кулак вампіра з тріском впав на стіл так, що тріски полетіли.

— Джордже! — прогарчав Метью. — Коли ж ти вже розкажеш нам про доктора Ді!

— А, дійсно. Аякже. Утім, там майже немає, про що розказувати. Я зроб-б-б-ив те, що ви просили, — відповів, заїкаючись, Джордж. — Ходив по книжкових ятках, але не знайшов там ніякої інформації. Були чутки про продаж фоліанта з грецькою поезією, який міг би знадобитися мені для перекладу… Ой, це я вже відхилився. — Джордж перелякано ковтнув слину і продовжив: — Удовиця Джаг порадила мені поговорити з Джоном Гестером, аптекарем із пристані Святого Павла. Гестер послав мене до Г’ю Плята — торговця вином, який живе в громаді Гарлікгайт, що біля церкви Святого Якова. — Я пильно слідкувала за розповіддю про це заплутане інтелектуальне паломництво, сподіваючись повторити маршрут Джорджа на своєму шляху до Сюзанни наступного разу. Можливо, вони з тим Плятом були сусідами.

— Плят такий самий гидкий, як і Вілл, — стиха мовив Волтер. — Завжди занотовує те, що його аніяк не стосується. Одного разу він навіть хотів дізнатися про кондитерські рецепти моєї матінки.

— Пан Плят сказав, що доктор Ді має в себе книгу з бібліотеки імператора. Що ніхто не в змозі прочитати її, до того ж, вона містить химерні малюнки, — пояснив Джордж. — Плят бачив ту книгу, коли ходив до доктора Ді за порадою в царині алхімії.

Ми з Метью обмінялися поглядами.

— Це цілком можливо, Метью, — тихо сказала я. — Еліас Ешмол відстежив те, що залишилося від бібліотеки Ді після його смерті, а особливо цікавився він книгами з алхімії.

— Після смерті Ді. А яким же чином цей достойний доктор зустрів свою смерть, пані Ройдон? — тихо спитав Кіт, мацаючи мене своїми карими очима. Генрі, який не розчув запитання, яке поставив мені Кіт, заговорив, перш ніж я встигла відповісти на запитання.

— Я спитаю дозволу подивитися цю книгу, — сказав Генрі, рішуче кивнувши головою. — Про це буде досить легко домовитися, коли я повертатимуся до Ричмонда й королеви.

— Ти можеш не розпізнати її, Холе, — заперечив Метью, навмисне ігноруючи Кіта, хоча він розчув його запитання. — Я піду з тобою.

— Ти також його можеш не помітити, — похитала я головою, сподіваючись послабити допитливий погляд Марлоу. — До того ж, якщо треба буде сходити до доктора Ді, то я неодмінно піду.

— Не дивися на мене так люто, моя левице. Я чудово знаю, що ніщо не переконає тебе залишити все це на мене. Особливо, коли йдеться про книги та алхімію. — Метью застережливо підняв палець. — Але жодних запитань. Зрозуміло?

Я кивнула, але схрестила пальці, сховавши їх у складках моїх спідниць. То був старий, як світ, оберіг від лихих наслідків неправдивих слів.

— Жодних запитань від пані Ройдон? — іронічно промимрив Волтер. — Бажаю тобі, Метью, щоб так воно й було.

Мортлейк був невеличким хутором на Темзі, розташованим між Лондоном та палацом королеви в Ричмонді. Подорож ми здійснили у великій барці графа Нортумберлендського — прекрасному човні з вісьмома веслярами, м’якими сидіннями та ширмами від протягів. То була подорож значно комфортніша й спокійніша за ті, які нам доводилося здійснювати, коли за веслами сидів Гелоуглас.

Ми заздалегідь послали доктору Ді листа,