Читати книгу - "Чумацький шлях"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пухляков уважно слідкував за плином його думок, що відбивалися на його молодому обличчі.
– Ну, не правду я кажу, Івасю?
– Правду, пане, – зітхнув Івась, згадавши Катриного батька, котрий судився-судився з полковником за землю, та і землю втратив, і сам у землю ліг. – Я знаю, що все не просто. Тому й прийшов до вас за порадою, бо без вас нічого не зробимо. Вся надія на вашу допомогу.
Погляд Пухлякова потеплів.
– Ти розумний, бачу, парубок, Івасю. Безперечно, ви з Катрею будете смикатися, поки плюнете і на землю, і на ходіння по судах.
– Так, пане суддя, – погодився Івась, бачачи, що треба поступитися своєю честю і совістю. – Катря готова тому, хто їй допоможе, уступити Хуржикове дворище. Ви бачили його – там добрячих півдесятини!
Пухляков хруснув пальцями.
– Усе це добре… Але робота варта більшого! Я був би не проти купити у неї десятин п’ять у полі… Якщо поцінно, звичайно… Їй же, гадаю, однаково, кому продати?
Івась внутрішньо здригнувся. Який нахаба! Який безсоромний вимагатель! П’ять десятин! Не мало! Цілий лан! Було б сказано – поцінно куплю! По всьому видно – доведеться віддати задарма! І що ти йому зробиш? Вогню прикладеш? Судитимешся? Як? Не кажучи ні «так», ні «ні», Івась відповів:
– Я скажу Катрі… А ви тим часом робіть, що треба…
Пухляков враз повеселів, став люб’язним.
– Ну, якщо так, тоді по руках! – І простягнув свою товсту, в ластовинні, руку з короткими, мов поодрубуваними, пальцями.
4В каміні палахкотіли березові дрова, випромінюючи приємне тепло та червонясте світло, що мерехтливими відблисками заповнювало напівтемну кімнату.
Перед каміном, у глибоких кріслах, сиділо двоє співрозмовників. Розмова була довірлива, конфіденційна, і господар кабінету граф Олександр Андрійович Безбородько, замкнувши зсередини двері, зауважив:
– Подалі від гріха! Навіть власним слугам не можна довіряти… Хоча це переважно свої люди, земляки… Отак-то, мій дорогий друже Василю Васильовичу! Навіть землякам!
Капніст налив з барвисто розписаного череп’яного глека роботи опішнянських майстрів у кухоль пива і зітхнув.
– Так хто ж і зраджує, як не свої люди? Ми ось з вами мріємо про відродження Гетьманщини, яку скасувала Катерина, а многі із наших землячків і раді, що скасувала, бо замість виборної старшинської посади, яку вони обіймали і з якої козаки на виборах могли й зіпхнути, від цариці тепер отримали «Жалувану грамоту дворянству», за якою вони урівнюються в правах з великоросійським дворянством, перетворюють своїх-таки вільних селян та козаків на кріпаків. Коли б вони цього не захотіли, то сама цариця нічого б не вдіяла! І далі мала б Україна ті самі вольності, що й раніш. Наш вищий старшинський стан за привілеї дворянські, за ласощі царські готовий і вітчизною знехтувати. Від цього всі наші біди!
Безбородько сів, відпив ковток з кухля. Довго мовчав, обдумуючи сказане своїм молодим запальним співрозмовником. Внутрішньо він поморщився, бо йому здалося, що і його це торкається.
– Ви ніби про мене натякаєте, Василю Васильовичу… – почав було він.
Та Капніст виставив перед собою руки долонями назовні, ніби хотів захиститися від такого закиду.
– Що ви, графе! Боронь Боже! Я і в думці такого не мав! Одна «Історія русів» підносить вас над усіма нами на недосяжну висоту. А я ж іще знаю, окрім того, ваші наміри щодо сучасного стану нашої батьківщини. Хто, крім вас, наважився б підтримати мій намір поїхати в Берлін, щоб заручитися допомогою Прусського двору в справі відродження Гетьманщини? Ніхто! Коли б усі були такими патріотами, як ви, то ми б не мали того жалюгідного стану, в якому перебуває зараз Україна.
– Ну, гаразд. Хай буде так, – усміхнувся Безбородько. – Переконав, друже мій, що я не хохол і не малорос, а щирий українець, хоча я такий же користолюбивий, як і інші наші землячки. І нахапав і титулів, і маєтків – не відмовлявся. Але не в цьому річ. Перейдемо до справи…
– Перейдемо, – погодився Капніст.
– Отже, Василю Васильовичу, пам’ятайте, що справа, яку ви затіяли, не тільки важлива для нас, а й небезпечна. Ніяких записок, ніяких посилань на мене чи інших осіб, причетних до цього, не називати ніколи і нікому!
– Ну, що ви, графе! Я все це розумію…
– З нашими земляками не спілкуйтеся, тримайтеся подалі від них. З німцями будьте теж обережні – до кінця не відкривайтесь. Відверто можна говорити лише з королем, та й то після того, якщо він проявить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чумацький шлях», після закриття браузера.