Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Я переконаний, що всі будуть вам неабияк вдячні за турботу, — озвався Матаяс, упевнений, що медик збирається кинутися додому й забарикадуватися у своїх кімнатах від кожного, хто хоча б шмигне носом.

— Так-так, — погодився медик. — Гарного вам дня й міцного здоров’я. — Він поспіхом кинувся вперед вузькою вуличкою.

Побігши підтюпцем у протилежному напрямку, Матаяс помітив, що посміхається. Він знову зустрінеться з рештою на Центсбриджі, де, треба сподіватися, незабаром воскресне Кувей. Він знову буде разом із Ніною, і, можливо, вони зможуть почати думати про майбутнє.

— Матаясе Гелваре! — вигукнув високий роздратований голос.

Фієрданець повернувся. Посередині спорожнілої вулиці стояв хлопець. Юний дрюскелле з крижано-білим волоссям, той, що так розгнівано зиркав на нього під час аукціону. Він був убраний у сіру форму, а не в чорне вбрання офіцера дрюскелле. Невже хлопчина переслідував Матаяса від церкви? Що саме він бачив?

На вигляд хлопчикові було не більше чотирнадцяти років. Рука, у якій він тримав пістоль, посмикувалася.

— Я звинувачую тебе в зраді, — сказав він тремтячим голосом, — державній зраді проти Фієрди і твоїх братів-дрюскелле.

Матаяс підвів угору руки.

— Я не озброєний.

— Ти зрадник своєї країни і свого бога.

— Ми раніше не зустрічалися?

— Ти вбив моїх друзів. Під час набігу на Льодовий Двір.

— Я не вбивав дрюскелле.

— А твої поплічники вбивали. Ти вбивця. Ти принизив Командира Брума.

— Як тебе звуть? — лагідно поцікавився Матаяс. Цей хлопчик не хотів нікому нашкодити.

— Це не має значення.

— Ти недавно служиш?

— Шість місяців, — відповів дрюскелле, задираючи підборіддя.

— Я приєднався до армії, коли був молодшим за тебе. Я знаю, що там відбувається, які думки тобі вбивають у голову. Але ти не мусиш цього робити.

Хлопець затремтів іще сильніше.

— Я звинувачую тебе в зраді, — повторив він.

— Я винен, — погодився Матаяс. — Я робив жахливі речі. І, якщо хочеш, я просто зараз повернуся з тобою до церкви. Я зустрінусь із твоїми друзями й командувачами-офіцерами, і ми подивимося, яка буде розплата.

— Ти брешеш. Ти навіть дозволив убити того шуанського хлопця, якого мав охороняти. Ти зрадник і боягуз. — Добре, що він повірив, наче Кувей помер.

— Я піду з тобою. Даю слово. До того ж ти маєш зброю. Немає сенсу мене боятися.

Матаяс ступив крок уперед.

— Стій, де стоїш!

— Не бійся. Завдяки страху вони контролюють тебе. — «Ми знайдемо спосіб змінити їхню думку». Цей хлопчик служив лише шість місяців. До нього можна достукатися. — На світі так багато всього, чого тобі не варто боятися, слід лише розплющити очі.

— Я сказав тобі стояти там, де стоїш.

— Ти не хочеш нашкодити мені. Я знаю. Я теж колись був таким, як ти.

— Я не такий, як ти, — заперечив хлопець, зблиснувши синіми очима. Матаяс побачив у них гнів і лють. Цей стан був йому добре відомий. Утім, почувши постріл, він здивувався.

39. Ніна

— Гарно поприбирали, — похвалила вона, коли вузол зник під водою.

— Замало материнської сентиментальності, — зауважив Каз, з’являючись з-поза ящиків із вином.

— Де Інеж?

— Зі мною все гаразд, — повідомила Мара звідкись позаду. — Але Кувей...

— У тебе знову тече кров, — помітила Ніна, прослизнувши за високі стоси ящиків та приєднавшись до друзів. Зараз потік човнів у каналі вщух, утім не слід було ризикувати. — А що сталося з твоїми очима?

— Я б порадила тобі запитати в Білого Клинка, але...

— Сподіваюся, вона страждала.

— Ніно.

— Що? Ми не можемо бути одночасно жалісливими й незворушними.

Вони стояли в затінку між ящиками вина й кам’яною аркою моста. Ноші з тілом Кувея лежали на імпровізованому столі з ящиків. Женя колола щось шуанцеві в руку, а Зоя й чоловік, який, як здогадалася Ніна, був Штурмгондом, спостерігали за нею.

— Він як? — поцікавилася Ніна.

— Якщо навіть у нього є пульс, я не можу його знайти, — озвалася Женя. — Отрута зробила своє.

Можливо, занадто добре. Женя казала, що отрута сповільнить його пульс і дихання настільки, що це нагадуватиме смерть. Але її дія була тривожно переконливою. Якась частина Ніни знала, що, якщо Кувей помре, світ може стати безпечнішим; проте їй також було відомо, що, якщо хтось інший відкриє секрет парем, Кувей — найкращий для Равки шанс розробити протиотруту. Вони боролися, щоб звільнити його із Льодового Двору. Вони складали плани, сприяли йому й докладали зусиль, щоб він залишався в безпеці і зміг далі працювати серед гришників. Кувей був їхньою надією.

А ще він був хлопцем, який заслуговував шансу на життя без намальованої на спині мішені.

— Протиотрута? — запитала Ніна, дивлячись на шприц у Жениній руці.

— Вона вколола вже другу дозу, — повідомив Каз.

Усі спостерігали, як Женя перевірила хлопчикові пульс та дихання і похитала головою.

— Зоє, — покликав Штурмгонд. У голосі чувся командирський тон.

Зоя зітхнула й засукала рукави.

— Розстібніть йому сорочку.

— Що ти робиш? — поцікавився Каз, поки Женя розстібала решту ґудзиків Кувея. Він мав вузькі груди, з яких випинали ребра, забризкані свинячою кров’ю, запакованою до воскової оболонки.

— Я або розбуджу його, або зварю зсередини, — повідомила дівчина. — Відійдіть назад.

Вони зробили все можливе, аби послухатися її в такому тісному місці.

— Що саме вона має на увазі, коли так каже? — перепитав у Ніни Каз.

— Я точно не впевнена, — зізналася Ніна. Зоя простягнула руки й заплющила очі. Повітря раптово здалося холодним і вогким.

Інеж глибоко вдихнула.

— Пахне, як перед грозою.

Зоя розплющила очі, склала руки, немов для молитви, і рвучко потерла долоні.

Ніна відчула, як падає тиск, як з’являється в роті металевий присмак.

— Гадаю... Гадаю, вона заклинає блискавку.

— Це безпечно? — занепокоїлася Інеж.

— Абсолютно небезпечно, — втрутився Штурмгонд.