Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 135 136 137 ... 155
Перейти на сторінку:
ніде й ніколи він не мав. А талант у СРСР особливої ролі не грав – головною була відданість партії та її вождям у ранзі новітніх богів і божків…

Десь років чи не сто тому під Москвою німецький комерсант Готліб Генріх Карл Моль відкрив фабрику по виготовленню платівок для грамофона – був колись такий популярний музичний апарат з рупором, який відтворював звуки, записані на спеціальних пластинках, що їх називали грамофонними (скорочено – грампластинки). Фабрику підприємливий німець назвав «Метрополь», згодом вона стане відомим у СРСР Апрелівським заводом грамзапису.

Журнал «Огонек» тоді писатиме: «В приміській місцевості Апрелівка відкривається фабрика маси для грамофонних пластинок. Без сумніву, нове підприємство чекає гарна будучина». Перший запис було зроблено в грудні 1910 року на пластинці вагою майже в 500 г, був записаний романс у виконанні відомої співачки Анастасії Вяльцевої. І відтоді майже дев’ять десятків років Апрелівський завод грампластинок увічнював голоси вождів, відомих діячів і великих артистів Радянського Союзу. Тоді ж там виготовлювали пластинки з промовами Леніна, Сталіна, Калініна, а нині – макарони, шкарпетки та печиво «Мелодія» (сьогодні одна назва залишилася від колись грандіозного концерну, нема вже ні «Мелодії», ні заводу. Правда, зберігся заводський музей).

Отож, завод грампластинок в Апрелівці був збудований німцями, ними ж розбомблений у 1941-му, ними ж, але вже полоненими, відновлений після війни. Ще в 1914 році підприємця Моля вислали з країни – відносини з Німеччиною тоді зіпсувалися у зв’язку з війною. Пізніше, у 1917-му, фабрику націоналізували, і з часом «Метрополь Рекорд» перетворився у вже згадуваний Апрелівський завод грампластинок пам’яті 1905 року. З 1933-го фабрика стала офіційно називатися Апрелівським заводом грампластинок. (Фірма грамзапису в СРСР «Мелодія» буде створена у 1964 році, у структуру якої й увійде Апрелівський завод.)

У 1950 році відбувся переворот у виробництві пластинок. Радянські інженери винайшли полівінілхлорид, тож пластинки стали м’якими, легкими і такими, що не билися. З того часу й почався зоряний час знаменитого заводу. В Апрелівку їхали працювати навіть з Москви, Калуги та інших міст. За рішенням ЦК в Апрелівку перевели кілька великих московських заводів зі своїми НДІ. Почалося грандіозне будівництво – на заводі грампластинок на той час працювало чотири тисячі робітників. Фурцева вручала заводу орден Леніна, Апрелівський завод вийшов на перше місце і став головним у Союзі. Були тоді й інші заводи – наприклад Ризький, Ташкентський та інші, але Апрелівський був головним. Коли розподіляли план роботи, йому віддавали 80 відсотків плану. Він випускав десятки мільйонів платівок на рік (у 1980-х роках до 80-ти мільйонів дисків!).

Мільйони й мільйони платівок на рік, але популярному співаку Олександру Вертинському на Апрелівському заводі «не знайшлося місця». За чотирнадцять років – із 1943-го, як він повернувся в СРСР, і до смерті його в 1957 році, і потім аж до початку 1970-х, загалом за більш як тридцять років Апрелівський – не кажучи вже про інші – завод не випустив жодної пластинки із записом голосу найпопулярнішого тоді в СРСР співака Олександра Вертинського! Жодної, серед тих десятків мільйонів платівок ціною один рубль дев’яносто копійок – така була вказівка згори. Немає, мовляв, у нас такого співака, як Вертинський, котрий зі своїми концертами вже чи не тричі об’їздив Союз, немає, а відтак і пластинок із записом його неповторного співу теж немає. І не буде.

Так влада мстила популярному співаку.

Платівки із записами пісень Вертинського почнуть з’являтися через десятиліття по його кончині, на початку 1970-х років…

Таке прізвище – Вертинський – мені було знайоме, хоч пісень його не доводилось чути. І лише на початку сімдесятих минулого вже століття, я, навчаючись у Літературному інституті ім. О. Горького, почув, що в Москві «викинули» – так тоді казали, такий був сленг, – Вертинського.

Ми, однокурсники, склалися і відрядили свого посланця купити для нас платівку Вертинського. Казали – застерігали нас, – що його неможливо придбати, тож ми застрахувалися дзвінком до «нужного человека» і завдяки тому дзвінку й отримали по платівці Вертинського. Платівка була велика, з тих, що називалися колись «долгоиграющими», і починалася його знаменитою піснею «Доченьки».

У меня завелись ангелята,

Завелись среди белого дня!

Все, над чем я смеялся когда-то,

Все теперь восхищает меня!

Жил я шумно и весело – каюсь,

Но жена все к рукам прибрала.

Совершенно со мной не считаясь,

Мне двух дочек она родила.

Я был против. Начнутся пеленки…

Для чего свою жизнь осложнять?

Но залезли мне в сердце девчонки,

Как котята в чужую кровать!

И теперь, с новым смыслом и целью

Я, как птица, гнездо свое вью

И порою над их колыбелью

Сам себе удивленно пою:

«Доченьки, доченьки, доченьки мои!

Где ж вы, мои ноченьки, где вы, соловьи?»

Вырастут доченьки, доченьки мои…

Будут у них ноченьки, будут соловьи!

Много русского солнца и света

Будет в жизни дочурок моих.

И, что самое главное, это

То, что Родина будет у них!

Будет дом. Будет много игрушек,

Мы на елку повесим звезду…

Я каких-нибудь добрых старушек

Специально для них заведу!

Чтобы песни им русские пели,

Чтобы сказки ночами плели,

Чтобы тихо года шелестели,

Чтобы детства забыть не могли!

Правда, я постарею немного,

Но душой буду юн, как они!

И просить буду доброго Бога,

Чтоб продлил мои грешные дни!

Вырастут доченьки, доченьки мои…

Будут у них ноченьки, будут соловьи!

А закроют доченьки оченьки мои —

Мне споют на кладбище те же соловьи.

1945

Про самого співака ми тоді майже нічого не відали, лише знали, що був колись у Росії – до 1920-х років – дуже популярний і неповторний бард, яким захоплювалась вся Росія. Коли ж він повернувся в СРСР у 1943 році і до самої його кончини у 1957 році, жодного диску в СРСР на випускали. І ось у нас перший диск – ми без тями з радощів!

Та яким же був мій подив, коли десь через півроку по тому, зайшовши в Москві до «Детского мира», я побачив там цілі купи платівок Вертинського – це була та сама, що ми її ледь-ледь придбали і то лише по дзвінку «нужного человека». А виявляється, вона й через півроку не була продана, і можна було її брати без будь-якого дзвінка «нужного человека». Ба, її навіть продавали як

1 ... 135 136 137 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"