Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Талiсман 📚 - Українською

Читати книгу - "Талiсман"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Талiсман" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 135 136 137 ... 231
Перейти на сторінку:
Старигань Тайєр, подумалося Джеку. На статуї були накрохмалений комір, краватка і сюртук новоанглійського трансценденталіста. Мідна голова старого Тайєра, схилена над величезним томом, була звернена до навчальних приміщень.

Наприкінці доріжки Джек повернув праворуч. Раптом із вікна верхнього поверху прогримів рев: хлопці по складах кричали ім’я, що звучало як «Етерідж! Етерідж!». А тоді — нерозбірливий гамір, підсилений гуркотом меблів, що соваються дерев’яною підлогою. «Етерідж!»

Джек почув, як у нього за спиною зачиняються двері, і, озирнувшись через плече, побачив високого хлопця з брудно-білявим волоссям, що вибігав сходами зі Спенс-гауза. На ньому були твідовий піджак спортивного фасону, краватка і пара мисливських черевиків менської компанії «Л. Л. Бін». Від холоду його захищав тільки жовто-синій шарф, декілька разів огорнений навколо шиї. Його похмуре обличчя здавалося втомленим і зверхнім водночас — обличчя старшокласника, охопленого праведною люттю. Джек накинув на голову каптур короткого пальто й далі рушив стежиною.

— Щоб мені ніхто не рухався! — кричав високий хлопець до зачиненого вікна. — Ви, першаки, стійте на місці!

Джек рушив до наступної будівлі.

— Ви пересовуєте стільці! — репетував за ним високий хлопець. — Я чую, як ви це робите. ГОДІ!

А тоді Джек почув, як розлючений старшокласник закричав на нього. Джек озирнувся, і його серце гучно гупало в грудях.

— Ану пішов просто зараз у Нельсон-гауз, як би тебе там не звали, і то бігом, полетів! А то я піду до коменданта твого гуртожитку!

— Так, сер, — сказав Джек і швидко повернув у напрямку, вказаному старшим учнем.

— Ти вже спізнився щонайменше на сім хвилин! — волав на нього Етерідж, і Джек перейшов на біг підтюпцем. — Бігом, я сказав! — І Джек полетів.

Коли він почав спускатися зі схилу (Джек сподівався, що рухався в правильному напрямку; принаймні Етерідж дивився саме сюди), то побачив довгу чорну машину — лімузин — яка саме проїжджала крізь центральні ворота, повільно рухалася довгою під’їзною доріжкою до двору. І Джекові спало на думку, що хто б не сидів за тонованими вікнами лімузина, це точно був не хтось із батьків тайєрських старшокласників.

Довга чорна машина до нахабства довго рухалася вперед. «Ні, — подумав Джек. — Це я себе накручую».

Але він досі не міг ворухнутися. Хлопчик бачив, як лімузин заїхав в глиб двору і зупинився. Його двигун досі гуркотів. Великий темношкірий шофер із плечима фулбека підвівся з переднього сидіння і відчинив задні пасажирські двері. Звідти із зусиллям вийшов літній сивий чоловік, чужинець. Він носив чорне пальто, під яким виднілися бездоганна біла сорочка та темна краватка. Чоловік кивнув водієві і рушив у напрямку головної будівлі. Він навіть не глянув на Джека. Водій старанно витягнув шию і поглянув угору, ніби намагався визначити, йтиме дощ чи ні. Джек відступив назад і спостерігав, доки старий не піднявся сходами до Тайєр-голу. Водій продовжував ретельно обстежувати небо. Джек відступав від доріжки, аж доки не сховався за стіною будівлі, а тоді розвернувся і побіг.

Нельсон-гауз — триповерхова споруда по інший бік чотирикутника. Крізь два вікна на цокольному поверсі Джек побачив приблизно дюжину старшокласників, що насолоджувалися своїми привілеями: читали, розвалившись на диванах; ледаче грали в карти за журнальним столиком; інші без особливого ентузіазму витріщалися на те, що, певно, було телевізором, який стояв нижче від рівня вікон.

Десь далі по схилу ляснули невидимі двері, і Джек краєм ока побачив високого білявого старшокласника, Етеріджа, що повертався у свій гуртожиток після того, як розібрався зі злочинами першачків.

Джек пройшов повз передню частину будівлі, й холодний порив вітру вдарив хлопчика, щойно він дійшов до бокової стіни. За рогом були вузькі двері з табличкою (цього разу — дерев’яною, з написом чорними готичними літерами), у якій повідомлялося: «ПІД’ЇЗД 5». До наступної стіни простягнувся ряд вікон.

І ось коли Джек дійшов до третього вікна, то відчув полегшення. Усередині рівно сидів замотаний хустинкою на шиї Річард Слоут. Окуляри щільно прилипли до його носа. Руки трішки замастилися чорнилом, а сам приятель захоплено читав якусь товстезну книженцію. Він сидів боком до Джека і, перш ніж постукати у вікно, Джек устиг добре роздивитися такий до болю знайомий профіль Річарда. Річард підвів голову, відірвавшись від книжки. Він ошелешено роззирався, водночас здивований і наляканий несподіваним шумом.

— Річарде, — м’яко покликав Джек, і винагородою йому було абсолютно вражене обличчя друга, що повернулося до нього. Від здивування Річард скидався на пришелепка.

— Відчини вікно, — сказав Джек, вимовляючи слова з особливою ретельністю, щоб приятель міг прочитати їх по губах.

Річард підвівся з-за столу, усе ще загальмовано рухаючись від несподіванки. Коли він дійшов до вікна і поклав руки на раму, то суворо глянув на Джека — і той прочитав у цьому короткому критичному погляді невдоволення його брудним обличчям, немитим довгим волоссям, несподіваною з’явою і багато чим іще. А на що ти взагалі сподівався? Зрештою він підняв шибку.

— Гаразд, — сказав Річард. — Та більшість людей користуються дверима.

— Чарівно, — сказав Джек, майже сміючись. — Коли я стану таким, як більшість людей, то, гадаю, теж так робитиму. Відійди, добре?

Так, наче його схопили на гарячому, Річард відступив на декілька кроків назад. Джек підтягнувся до підвіконня і прослизнув у вікно головою вперед.

— Уф.

— Ну що ж, привіт, — сказав Річард. — Звісно, це навіть мило, що ти завітав. Але мені скоро треба буде йти на обід. Гадаю, ти можеш прийняти душ. Усі решта будуть унизу, у їдальні, — і хлопчик замовк, ніби збагнув, що сказав забагато.

Джек побачив, що з Річардом треба поводитися делікатно.

— Ти міг би принести щось перекусити мені? Я помираю з голоду.

— Шикарно, — сказав Річард. — Спершу ти доводиш усіх до сказу, включно з моїм татом, бо втікаєш з дому, потім вламуєшся сюди, як грабіжник, а тепер ще й хочеш, аби я крав для тебе їжу. Просто чудово. Ну звісно, класно.

— Нам треба багато про що поговорити, — сказав Джек.

— Якщо, — сказав Річард, поклавши руки в кишені й трохи нахилившись уперед, — якщо ти повернешся до Нью-Гемпшира сьогодні або якщо дозволиш, аби я зателефонував батьку і він приїхав сюди та доставив тебе додому, я спробую прихопити для тебе трохи їжі.

— Я готовий говорити з тобою про будь-що, Річі. Про будь-що. І про повернення додому, звісно, теж.

Річард кивнув.

— Слухай, де тебе

1 ... 135 136 137 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талiсман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Талiсман"