Читати книгу - "Білі зуби"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Діти залишили нас, вони не тут, — сказав Самад Арчі по телефону, та так меланхолійно, що Арчі подумав, ніби він цитував якийсь вірш. — Вони чужі в чужій землі.
— Вони звалили нафіг, — похмуро буркнув Арчі. — Я тобі кажу, якби мені давали пенні за кожен раз, коли бачу Айрі ці кілька місяців…
Він би назбирав, певне, десять пенсів. Її ніколи не було вдома. Айрі втрапила між вогнем і полум’ям, як Ірландія, як Ізраїль, як Індія. Безвиграшна ситуація. Якщо вона залишалася вдома — там був Джошуа, який довбав її за співпрацю з Маркусом над його мишею. Аргументи, на які у неї не було відповідей і не було терпцю: хіба живі істоти можна патентувати? Хіба можна вживлювати патологічні тканини живим істотам? Айрі не знала, тож, інстинктивно наслідуючи свого тата, стуляла губи і мовчала. Але якщо вона була в Чалфенів, працюючи на своїй, повноцінній тепер, літній роботі, їй доводилося мати справу з Маджідом. І тут ситуація теж була нестерпною. Кількість роботи для Маркуса, що почалася дев’ять місяців тому з легких завдань, тепер зросла на порядок; їй доводилося постійно відповідати на телефонні дзвінки від преси, відписувати на цілі мішки листів і організовувати зустрічі; її зарплата зросла до секретарської. Але це не тішило: Айрі була секретаркою, тоді як Маджід був товаришем, учнем і послідовником, він супроводжував Маркуса у поїздках і асистував йому в лабораторії. Золоте дитя. Обраний. Він був не тільки неймовірно розумним, він був ще й надзвичайно милим у спілкуванні. Він був не тільки милим, а й щедрим. Для Маркуса Маджід став даром за його молитви. Це був юнак, який плів найхитромудріший моральний захист з професійністю, не притаманною його юному вікові, який формулював пояснення, на які Маркусові не вистачило терпцю. Це Маджід надихав Маркуса виходити з лабораторії, брав його за руку і виводив на сонячне світло, до людей, які чекали на нього. Люди хотіли Маркуса і його мишу, а Маджід знав, як правильно їх подати. Якщо «Нью стейтсмен» просила дві тисячі слів з приводу дебатів щодо патенту, Маджід записував те, що говорив Маркус, і викладав це елегантною англійською, перетворюючи голі аргументи науковця, ніяк не зацікавленого моральним боком дебатів, у блискучі філософські міркування. Якщо 4-й канал хотів інтерв’ю для новин, Маджід пояснював Маркусу, як сидіти, як рухати руками, як схиляти голову. І все це робив хлопчик, який більшу частину свого життя провів у Чіттагонзі, без телебачення і газет. Маркусові — хоча він ніколи не вживав цього слова, він ненавидів його ще з тих часів, коли його батько вщипнув його, трирічного, через це слово за вухо — хотілося назвати Маджіда дивом. Або принаймні винятковою удачею. Хлопець змінював його життя, і змінював його в бік удачі. Перший раз у своєму житті Маркус виявився готовим визнати в собі помилки — маленькі, незначні — але все ж…. помилки. Він був занадто різким, згода. Він виявляв агресію до суспільного зацікавлення його роботою, було таке. Маркус побачив можливість змінюватися. І рушійною силою, двигуном було вміння Маджіда ні на мить не дати Маркусові подумати, що чалфенізм намагаються звести до компромісу. Він виявляв безмежну любов і зацікавленість чалфенізмом — кожного дня. Усе, що Маджід хотів зробити, пояснював він Маркусові, то це донести чалфенізм до людей. А людям треба давати те, що вони хочуть, у формі, яку вони здатні зрозуміти. У цій формулі було щось таке величне, таке заспокійливе, таке правдиве, що Маркус, який плюнув би в обличчя таким аргументам ще шість місяців тому, тепер здався без бою.
— У цьому столітті є місце ще для одного великого хлопця, — сказав йому Маджід (геній лестощів), — Фройд, Айнштайн, Крік і Ватсон… І тут порожнє місце, Маркусе. Автобус ще не повний. Дінь, дінь! Місце для ще одного пасажира…
І від цього не можна було відмовитися. Цьому не можна було протистояти. Маркус і Маджід. Маджід і Маркус. Усе інше не важливо. Обидва не задумувалися, як вони засмучують Айрі, як їхня дружба перекидає все догори ногами і плющить усталені стосунки людей навколо. Маркус відійшов, як Мунтбаттен від Індії або пересичений сексом підліток від своєї чергової дівчини. Він забив на відповідальність, за все і за всіх — Чалфенів, Ікболів, Джонсів, — ніщо не важило, крім Маджіда і мишей. Усі решта називались фанатиками. І Айрі кусала губу, і Маджід був добрим, і Маджід був хорошим, і Маджід ходив по хаті в білому. Але як усі маніфестанти Другого Пришестя, всі святі, спасителі і гуру, Маджід Ікбол був такою ж, як сказонула Ніна, першокласною, стовідсотковою, зуб даю, абсолютною і остаточною колючкою в задниці. Типова розмова:
— Айрі, я розгублений.
— Не зараз, Маджіде, я розмовляю по телефону.
— Мені не хочеться відривати тебе від твоєї розмови, але це нагальна справа. Я розгубився.
— Маджіде, ти б не міг…
— Розумієш. Джойс ласкаво купила мені ці джинси. Вони називаються «Левіс».
— Будьте добрі, я вам передзвоню, гаразд? Так… окей… До побачення! Що, Маджіде? Це був важливий дзвінок. Що сталося?
— Тож дивись, у мене є ці красиві американські джинси «Левіс», білі джинси, які сестра Джойс привезла з канікул з Чикаго, його ще називають Вітряним містом, хоч я сумніваюся, що клімат Чикаго такий уже незвичний, з огляду на його близькість до Канади. Мої
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білі зуби», після закриття браузера.