Читати книгу - "Ярославна"

Багато рядків «Слова» стали крилатими висловами української культури. Це хоча б:

«Орати тугу, сіяти смуток».

«Квилить-тужить Ярославна».

«Спити Дону шоломом».

«Списа край поля приломити».

«Буй-тур».

«Були Віки Трояна».

«Боян».

«За землю Руську, за рани Ігореві!».

«Заступити шляхи полю».

«Коні іржуть за Сулою, сурмлять сурми в Новгороді».

«Лисиці брешуть на щити».

«Напитися шоломом із Дону».

«Розтікатися мисію по древу».

«Ярославна» – як втілення великих почуттів любові і вірності.

«Написати… про українську жінку, про жінку, про матір, про сестру. Про нашу Ярославну, що плаче рано на зорі за нами», – Олександр Довженко.

Бронзова Ярославна, здійнявши руки, з молитвою-тугою на устах застигла в Замковому парку Путивля – мабуть, все ще благає небеса повернути їй коханого мужа з військом його…

А перед нею – далина-далина. Аж до Сейму і за Сейм.

І дивиться вона у ті краї, у які пішов князь Ігор.

Ось-ось він вигулькне на обрії, ось-ось…

Ярославна плаче на високій стіні Путивля, закликає сили природи. До вітра звертається: «О вітре, вітрило!..», до Дніпра: «О Дніпре, Словутицю…» До сонця: «Світле і трисвітле сонце!..»

– Чому, господине, моє веселіє по тирсі розвіяв?…

І природні стихії, як ніби відгукуючись на прохання Ярославни, починають допомагати Ігорю, який весь в гіркоті поразки і каяння, в бажанні повернутися на Русь… Всеперемагаюча сила любові втілена у плачі Ярославни. Сумний голос Ярославни летить над землею, його чути й на далекому Дунаї.

Вона – ідеал, позастановий ідеал жінки Давньої Русі. На відміну від княгині Ольги, мудрої правительки, яка жорстоко мстить за мужа, Ярославна – носій ліричного, жіночного начала. І хай Ярославна, як жінка слабка і ніжна, фізично не в змозі допомогти мужу, вона здійснює заклинання і вкладає у слова всі свої душевні сили: вона перетвориться в білого сильного птаха, подолає відстань і навіть саму долю… Все, що вона може – вимолити допомогу в сил природи: щоб Дніпро привів до перемоги військо Ігоря, щоб вітер допомагав руським лучникам, а сонце не пекло воїнів мужа…

Іноді нечутно пролетить над Замковим парком зозуля. Сяде на підняту руку Ярославни. І кує комусь довгі літа. Мабуть, і Ярославні теж. І вже чуються в Путивлі, у Київській Русі, в Україні нині сущій, і здається, що то Ярославна, як та зозуленька, кує, словами жалю додає.

Війнув вітер, пробіг верхів’ям дерев, щось їм прошелестів… І водночас приніс – мабуть, із Городка – пісню. (Чи хтось гуляв на Замковій горі з магнітофоном). Пісня була про неї, про зозулю, і співав її трагічно загиблий російський бард з корейським прізвищем:

«Песен, еще ненаписанных, сколько?. Скажи, кукушка, пропой… В городе мне жить или на выселках? Камнем лежать или гореть звездою? Звездой… Солнце моё – взгляни на меня… Моя ладонь превратилась в кулак. И если есть порох – дай огня… Кто пойдет по следу одинокому? Сильные да смелые головы сложили в поле… В бою. Мало кто остался в светлой памяти, в трезвом уме да с твердой рукой в строю. Где же ты теперь, воля вольная? С кем же ты сейчас ласковый рассвет встречаешь? Хорошо с тобой, да плохо без тебя…»

Вітер затих, зозуля з руки Ярославни озвалась: ку-ку…

Наче підтверджувала: добре з тобою, та погано без тебе.

Вікова істина.

Ще один пам’ятник Ярославні споруджено в місті, куди вона приїхала «медовим» поїздом. І сьогодні туристичні агентства та фірми, не стомлюючись, закликають нас:

«Опинившись на Чернігівщині, не полінуйтесь приїхати до Новгорода-Сіверського, цікавий він, неодмінно причарує вас своїми архітектурними пам’ятками, мальовничими пейзажами та провінційним спокоєм.

А найголовніше, заради чого сюди варто приїхати, це, звичайно ж, знайомство з перлиною давньоруської літератури «Словом о полку Ігоревім».

З моменту виходу в світ «Слово» користується неабияким інтересом у дослідників та читачів, надихає художників та поетів. Відкрите широкому загалу більше 200 років тому, воно й досі зберігає в собі багато таємниць і загадок.

Здійснити незабутню подорож по його сторінках, заглянути в давно минулу історію міста вам допоможуть співробітники музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім».

Музей створено в 1990 році як перший державний заклад в Україні, що вивчає «Слово о полку Ігоревім».

В експозиції представлено дореволюційні та сучасні видання літературної пам’ятки, переклади її на іноземні мови; археологічні знахідки доби Київської Русі, графічні та художні твори, скульптури тощо (вул. Пушкіна, 1). Окрема тема – краєзнавчий відділ. Він знайомить з історією міста, етнографією, флорою та фауною Сіверського краю (вул. Соборна, 3).

Музей «Слово о полку Ігоревім» входить до складу однойменного заповідника, основу комплексу якого складає Спасо-Преображенський чоловічий монастир, заснований в XI ст. З архітектурних споруд того часу зберігся фундамент мурованого Спаського собору та залишки Княжого терему (кін. XII – поч. ХІІІ ст.). Окрім комплексу Спасо-Преображенського монастиря, музею-заповіднику передані такі архітектурні пам’ятки міста: Успенський собор, 1671, діючий, Миколаївська церква, 1760, діюча, Тріумфальна арка (ХУІПст.), Торгові ряди та склади – кінець XVIII ст.

Фонди музею налічують більше 40 тисяч одиниць зберігання.

А найперше вас чекатиме зустріч з Нею, з Ярославною…

Вісім з половиною століть тому невідомий давньоруський книжник у «Слові про загибель Руської землі» захоплено і так поетично-радісно писав про велич і красу своєї – і нашої теж! – Батьківщини:

«О, світло-світла і красно-прикрашена земля Руська! Багатьма красотами прославлена ти: озерами славишся, річками й джерелами, на місцях шанованими, горами, стрімкими горбами, високими дібровами, чистими полями, дивними звірами, різноманітними птахами, незліченними містами великими, селищами славними, садами монастирськими, храмами Божими і князями грізними, боярами чесними, вельможами численними. Всім ти сповнена, земля Руська!»

А ми додамо: Це та країна, яка сьогодні гордо і так красиво зветься Україною. Тією Україною, Батьківщиною нашою єдиною, про яку Юрій Мушкетик писатиме з проникливими щемом і гордістю: