Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Раніше, ніж їх повісять 📚 - Українською

Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

467
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Раніше, ніж їх повісять" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 174
Перейти на сторінку:
але він підхопився так само завзято, як колись.

— Полковнику Вест, аж не віриться! Я зовсім не думав, що знову вас побачу! — Він схопив Веста за руку й міцно її стиснув. — Радий, що ви прорвалися. Збіса радий! Насмілюся вам сказати, що мені тут бракувало вашої холодної голови. — Він пильно вдивився в очі Вестові. — Щоправда, друже мій, у вас стомлений вигляд.

Заперечувати це було безглуздо. Вест знав, що ніколи не був першим красунчиком Аґріонта, проте завжди пишався тим, що має чесний, дружній і приємний вигляд. Скупавшись уперше за кілька тижнів, натягнувши позичену форму та нарешті поголившись, він ледве впізнав своє обличчя у дзеркалі. Усе в ньому змінилося, загострилося, знебарвилося. Яскраво виражені вилиці стали грубими, волосся та брови, що поступово рідшали, були повні темної сивини, а підборіддя стало худорлявим та схожим на вовче. У шкіру на його блідих щоках, на вузькому переніссі над гострим носом, у кутиках очей глибоко врізалися сердиті зморшки. Очі були найстрашніші. Вузькі. Голодні. Крижаного сірого кольору, неначе лютий холод в’ївся йому в череп і досі там ховався, навіть у теплі. Він спробував згадати давні часи, всміхнутись і посміятись, виразити мімікою те, що виражав колись, але на цьому обличчі, схожому на кам’яну стіну, все це здавалося дурницею. З люстра на нього дивилася сувора людина, яка вперто не зникала.

— Це була важка мандрівка, сер.

Бурр кивнув.

— Звісно, звісно. Жахлива мандрівка, ще й не в ту пору року. Виявляється, добре, що я послав із вами тих північан, еге ж?

— Чудово, сер. Надзвичайно відважна й винахідлива компанія. Вони не раз рятували мені життя. — Він скоса позирнув на Пайка, який нерухомо стояв за ним у тіні на поважній відстані. — Та й усім нам.

Бурр поглянув на розтоплене обличчя засудженого.

— А це хто такий?

— Це Пайк, сер. Сержант рекрутів зі Старикси, відбився під час бою від своєї роти. — Ця брехня зірвалася з Вестових уст із дивовижною легкістю. — Він та одна дівчина, як я гадаю, донька кухаря, що була з обозом, долучилися до нас дорогою на північ. Він чудово нам допоміг, сер, добре виручав у небезпеці. Ми без нього не витримали б.

— Чудово! — сказав Бурр, підійшов до засудженого та взяв його за руку. — Молодець. Вашого полку більше немає, Пайку. На жаль, мало хто з нього вижив. Уцілілих ізбіса мало, та в моїй ставці завжди потрібні надійні люди. Особливо ті, хто добре виручає в небезпеці. — Він протяжно зітхнув. — У моєму розпорядженні таких небагато. Сподіваюся, ви погодитеся залишитися з нами.

Засуджений ковтнув.

— Звичайно, лорд-маршале, це було б честю для мене.

— А як же принц Ладісла? — промимрив Бурр.

Вест глибоко вдихнув і опустив погляд на землю.

— Принц Ладісла... — Він замовк і повільно захитав головою. — Нас заскочили зненацька вершники, що захопили ставку. Це сталося так швидко... Я шукав його опісля, та...

— Зрозуміло. Що ж. От і все. Він узагалі не мав командувати, та що я міг зробити? Я ж лише керую армією, хай їй грець! — Він по-батьківськи поклав руку Вестові на плече. — Не картайте себе. Я знаю, що ви зробили все, що змогли.

Вест не наважився підвести погляд. Йому стало цікаво, що сказав би Бурр, якби знав, що насправді сталося там, у холодній дичавині.

— Ще якісь уцілілі є?

— Трохи. Лише купка, та й то жалюгідна. — Бурр ригнув, скривився й потер живіт. — Мушу вибачитися. Кляте нетравлення просто не хоче минати. Тутешня їжа і взагалі... ох.

Він знову ригнув.

— Вибачте, сер, але яке в нас становище?

— Одразу до справ, так, Весте? Мені в вас саме це завжди й подобалось. Одразу до справ. Що ж, буду чесним. Коли я одержав вашого листа, ми планували знову піти на південь, аби прикрити Остенгорм, але погода була жахлива і ми майже не могли рухатися. Північани ніби повсюди! Може, більша частина армії Бетода й стояла біля Кумнуру, та тут він залишив достатньо вояків, щоб нам стало непереливки. На наші шляхи забезпечення постійно нападали, сталося кілька безглуздих і кривавих сутичок, а ще — безладний нічний бій, через який у дивізії Кроя мало не зчинилася повноцінна паніка.

Полдер і Крой. Вестові полізли в голову неприємні спогади, і прості фізичні незручності мандрівки на північ почали здаватися досить привабливими.

— Як там генерали?

Бурр сердито глянув із-під важких брів.

— Ви б могли мені повірити, якби я сказав, що як ніколи кепсько? Їх не можна запускати в одну кімнату, щоб вони не почали чубитись. Мені доводиться влаштовувати наради з кожним із них у різні дні, щоб уникнути бійок у своїй ставці. Сміховинна ситуація! — Похмуро закрокувавши наметом, він зчепив руки за спиною. — Але шкода, яку чинять вони, меркне в порівнянні з клятим холодом. Люди страждають на обмороження, на жар, на цингу, намети для хворих заповнені вщерть. На кожного вояка, вбитого противником, припадає двадцятеро, яких ми втратили через зиму, а в тих, хто ще ходить, дуже мало душевних сил на бої. Що ж до розвідки, то... ха! Навіть не питайте! — Він сердито ляснув по мапах на столі. — Усі плани тутешньої місцевості — вигадки. Від них жодної користі, а в нас практично немає вправних розвідників. Щодня туман і сніг, і з одного боку табору не видно другий! Правду кажучи, Весте, ми навіть не здогадуємося, де зараз перебувають основні сили Бетода...

— Він південніше, сер, можливо, за два дні шляху позаду нас.

Бурр підняв брови.

— Та невже?

— Саме так. Тридуба та його північани під час нашого переходу пильно за ними стежили й навіть влаштували кілька неприємних сюрпризів деяким їхнім дозорцям.

— Як той, що вони влаштували нам, так, Весте? Мотузка через дорогу і все таке? — Він захихотів собі під носа. — Кажете, за два дні шляху позаду нас? Це корисні відомості. Збіса корисні!

Дорогою назад до столу Бурр скривився й поклав руку на живіт, а тоді підняв лінійку й заходився вимірювати відстані.

— Два дні шляху. Отже, він десь тут. Ви впевнені?

— Я впевнений, лорд-маршале.

— Якщо він прямує до Дунбрека, то пройде біля позицій генерала Полдера. Можливо, ми зуміємо втягнути його в бій, перш ніж він нас обійде, може, навіть влаштуємо йому

1 ... 136 137 138 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Раніше, ніж їх повісять», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Раніше, ніж їх повісять"