Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

– Якщо чесно я не сильно звертала увагу, тому не можу сказати напевно, – трішки подумавши відповіла вона, – але сьогодні було найгірше.

Жінка кивнула, присунулась трохи ближче і нахилилась вперед, стишивши голос.

– А чи давно в тебе була кров?

– Ви що, ви ж не- – дівчина різко запнулась і розширила очі. Намагалась пригадати, але цього якраз і не виходило зробити. Зате вийшло підрахувати, що мало би бути вже два рази, але Ессі за цими всіма подіями навіть не помітила, що нічого не було. Вона сфокусувала вражений погляд на обличчі Маріжки, губи якої вигнулись у доброзичливій усмішці. Жінка поклала долоню на руку Ессі, що лежала на столі, і легенько стиснула.

– Вітаю, – тепер її усмішка стала ширшою і вона обійняла білявку, як рідну дочку. Ессі ж досі не могла прийти до тями. – Ходімо.

– Куди? – дівчина струснула головою, проганяючи ступор.

– До пана Ерго, нехай він тебе огляне, – Ессі кивнула, встала і попленталась невпевненим кроком за Маріжкою. Лікар звісно оглянув її, але сенсу поки в цьому було небагато, бо ще було рано. Але, опитавши дівчину, він теж притримувався думки про те, що ерцгерцогиня все ж вагітна, з чим він її привітав. Ессі сиділа і не могла в це повірити. Руки дрібно тряслись, серце гупало в грудях, а очі пекло. Вона змогла взяти себе в руки і попросила їх нікому нічого поки не казати. А сама на ватних ногах пішла до Торіана. Вона хотіла поділитись із ним радісною новиною якнайшвидше.

Дівчина прийшла туди, де він тренувався із якимось кремезним воїном. Ніжним поглядом вона спостерігала за ним, і здається зараз, після того, як дізналась, що носить під серцем його дитину, вона ще більше була закохана в нього. Краєм ока чоловік побачив білявку і ледь не пропустив удар, але зміг викрутитись і роззброїв супротивника. Швидко підійшов до Ессі і чмокнув у губи.

– Щось трапилось? – він побачив її схвильований вираз обличчя. Ессі тільки-но збиралась сказати йому, що він стане татом, але потім відсмикнула себе. Якщо вона це скаже, то він або залишить її тут, або силою відправить до арітерґського палацу. Але ж вона збиралась брати участь у битві, адже є цінним стрілком. Ще й це може відволікати самого Торіана, бо він думками буде постійно повертатись до неї.

«Мовчи, мовчи, мовчи...» – намагалась переконати себе, але новина здушувала горло, намагаючись вийти назовні.

Ессі видихнула.

– Нічого, просто скучила, – вона притиснулась до нього, аби не дивитись у ці магнетичні очі, які спонукали до правди, а Торіан кинув зброю на землю і обійняв її у відповідь.