Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

— Може я тупий, — першим заговорив Ленц. — Але я не розумію, як наш придуркуватий голова ради збирався вмістити в себе таку силу.

— Ага, розірвало б його, як хом'ячка, — сказав Ваня. — У тому яру була тільки одна жила з силою і то в мене, з моєю здатністю чіпляти чужу силу, все не вмістилося і дісталося їжакам. А цей придурок один. На що він сподівався?

— Мені теж цікаво, — пролунав поряд незнайомий чоловічий голос.

Компанія, в тому числі і Вишня, мало не кинулися втікати, бо нікого здатного заговорити, поряд не спостерігалося.

— Це «луна», плетіння для переговорів, — з деяким роздратуванням промовив голос.

— Переговорів із терористами, які захопили заручників, — додав Ваня якимось дивним тоном.

Голос хмикнув і велів:

— Несіть його до нас у ліве крило, більше просто нікуди. Тільки не через центральні сходи, заходьте через запасний вхід. Там, де ми не тримали щити, все руйнується від найменшого чиха, один уже доперевірявся.

— Швидко вони, — оцінив Ваня, і компанія пішла, куди послали. Іншого плану все одно ні в кого не було. А про те, як до школи просочиться дракон, ніхто чомусь не подумав.

Втім, як і про те, а чи це потрібно дракону. Ваня та кікх-хей відновили розмову про хімічні склади та стрілянину по качках. Їжаки все ще співали веселу пісеньку про радості гарему. Дівчата вже удвох намагалися на ходу роздивитися гулю і запевняли Шелеста, що в нього має паморочитися в голові. Всі інші мовчали і думали кожен про своє, але все більше про якісь дрібниці. Ленц узагалі згадав, що їдальня знаходилася у правому крилі школи і тихо за нею сумував.