Читати книгу - "Історія Лізі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона побачила свій кремовий БМВ (і Аменда мала рацію — цей колір був просто нещастям), потім залишила цю роль для сестри. Вона зосередилася на тому, щоб побачити на номерній табличці 5761 RD, а потім головну прикмету: порожню пляшку з-під пива «Полярний Вовк», яка стоїть на асфальті трохи ліворуч від бамперної наклейки зі словами ІСУС МЕНЕ ЛЮБИТЬ I ЛЮБИТЬ СИЛЬНО, ТОМУ Я НІКОЛИ НЕ ЇДУ ПОВІЛЬНО. Ця картина видалася Лізі досконалою, проте вона не відчула ніякої переміни в повітрі цієї місцини, насиченому дивовижними пахощами, і вона досі чула, як тихо лопотять на слабкому бризі вітрила корабля, що стояв поблизу від них на якорі. Вона досі відчувала під собою холодний дотик кам’яної лави, і її опанувало щось подібне до відчуття паніки. А що як цього разу я не зможу повернутися назад?
Потім, як їй здалося, з дуже великої відстані вона почула, як Аменда прошепотіла тоном глибокого роздратування:
— О, прокляття! Я ж геть забула про довбану гагару на номерній табличці.
І через мить лопотіння вітрил спочатку злилося з торохтінням газонокосарки, а потім зникло. Лише звук газонокосарки досі долітав іздалеку, бо…
Лізі розплющила очі. Вона й Аменда стояли на паркувальному майданчику, трохи позаду від її БМВ. Аменда тримала Лізі за руки, і її очі були міцно заплющені, а брови насуплені з виразом глибокої зосередженості. На ній досі була піжама кольору зеленої м’яти, застебнута на липучки, але тепер її ноги були босі, й Лізі зрозуміла, що, коли медсестра денного чергування прийде наступного разу в патіо, де вона покинула Аменду Дебушер та її сестру Лізу Лендон, вона знайде там два порожні стільці, дві паперові чашечки із соком, пару капців і пару кедів зі шкарпетками в них.
Потім — і це станеться дуже скоро — медсестра здійме тривогу. Десь далеко, з боку Касл Рока та Нью-Гемпширу загуркотів грім, Наближалася літня гроза.
— Амендо! — покликала Лізі, й тут її опанував новий страх: а що як сестра розплющить очі, а в них не буде нічого, крім тих самих порожніх океанів?
Але очі Аменди були цілком свідомі, хоч, може, й дещо розгублені. Вона подивилася на паркувальний майданчик, на БМВ, на свою сестру, потім униз, на себе.
— Перестань тримати мене за руки, Лізі, — сказала вона. — Вони мені болять, як сто чортів. Крім того, мені потрібен одяг. Крізь цю дурацьку піжаму все видно, а на мені немає ані трусів, ані, тим більше, бюстгальтера.
— Ми купимо тобі одяг, — сказала Лізі, а тоді, з виразом запізнілої паніки, помацала праву передню кишеню своїх штанів і зітхнула з полегкістю. Її гаманець був на місці. Проте відчуття полегкості тривало недовго. Її програмний ключ, який вона поклала до лівої передньої кишені, вона знала, що він має бути там, вона завжди туди його клала, зник. Він не вирушив із нею в подорож. Тож він або лежав у патіо біля Амендиної кімнати разом із її кедами та шкарпетками, або…
— Лізі! — скрикнула Аменда, хапаючи ії за руку.
— Що таке? — Лізі рвучко обернулася, але, наскільки вона могла бачити, вони досі були на паркувальному майданчику самі-одні.
— Я справді прокинулася! — вигукнула Аменда хрипким голосом. У її очах стояли сльози.
— Я знаю, — сказала Лізі. Вона не могла втриматися від усмішки, хоч відсутність ключа не давала їй жодних підстав радіти. — Це справді збіса чудово.
— Я заберу свій одяг, — сказала Аменда й рушила до головного корпусу.
Лізі ледве встигла схопити її за руку. Для жінки, яка лише кілька хвилин тому була у ступорі, велика сестричка Менда-Кролик тепер здавалася не менш жвавою, аніж форель на заході сонця.
— Дідько з ним, із твоїм одягом, — сказала Лізі. — Якщо ти зараз туди підеш, то я тобі гарантую, що тобі доведеться ночувати тут. Ти цього хочеш?
— Ні!
— Це добре, бо мені треба, щоб ти була зі мною. На жаль, нам, можливо, доведеться їхати на міському автобусі.
Аменда майже зойкнула від такої несподіванки.
— Ти хочеш, щоб я їхала в автобусі, схожа на паскудного циркового клоуна?
— Амендо, я більш не маю ключа від машини. Він або у твоєму патіо, або на одній із тих лав… ти пам’ятаєш ті лави?
Аменда неохоче кивнула головою, а тоді сказала:
— А хіба ти не мала звичай тримати запасного ключа в магнітній штуковині під заднім бампером свого «лексуса»? Який, до речі, мав цілком здоровий колір для нашого північного клімату.
Лізі майже не звернула уваги на цю шпильку. Свою магнітну «штуковину» вона одержала як подарунок на день народження п’ять або шість років тому і коли вона поміняла «лексус» на БМВ, то вкинула запасний програмний ключ від БМВ до маленької металевої коробки, майже не думаючи про це. Він і зараз мав бути під заднім бампером. Якщо не випав звідти. Вона опустилася на одне коліно, помацала рукою, і коли вже почала впадати в розпач, її пальці намацали коробку, таку саму високу й акуратну, як і завжди.
— Амендо, я тебе люблю. Ти — геній.
— Зовсім ні, — сказала Аменда з усією гідністю, на яку спроможна жінка в недоречній зеленій піжамі. — Я лише твоя старша сестра. То як, тепер ми зможемо залізти в машину? Бо цей гудрон дуже гарячий, навіть у затінку.
— Звісно, зможемо, — сказала Лізі, відмикаючи дверцята запасним ключем. — Нам треба забиратися звідси, але, хай йому чорт, я терпіти не можу… — Вона замовкла, коротко засміялася й похитала головою.
— Чого ти не можеш терпіти? — запитала Аменда тим специфічним тоном, який насправді запитує: Ну й що тепер?
— Та нічого. Розумієш… Я просто згадала, що сказав мені тато, після того як я одержала свої права. Якось я перевозила гурт дітлахів від пляжу Вайта додому… ти пам’ятаєш пляж Вайта чи ні?
Вони тепер були уже в автомобілі, й Лізі виїздила із затіненого місця. Поки що цей куточок світу був спокійним, і саме в такому стані вона хотіла його покинути.
Аменда пирхнула й застебнула свій пас безпеки, роблячи це дуже обережно через рани на руках.
— Пляж Вайта! Пхе! Звичайна собі яма, вистелена гравієм, у якій, на щастя, було холодне джерело на дні. — Зненацька вираз зневаги на її обличчі змінився на вираз туги. — Я не знаю нічого кращого, аніж пісок у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія Лізі», після закриття браузера.